– Ну мені ще цього не вистачало! – Олена витирала рушником улюблену кружку, а та висковзнула і розбилася об плитку. – Щось не бачу того щастя!
Вона відклала рушник, взяла мітлу, совок і стала підмітати. З очей виступили сльози. Їй вже остогидлі ці невдачі.
Останнім часом Олені сильно не щастило. Вона загубила свій гаманець. Посварилася з начальницею, у вбиральні перегоріла лампочка. А тепер ще й улюблене горнятко.
Це був далеко не весь список. Та вона вже не могла це згадувати. Жінці страшенно хотілося плакати. Поруч не було жодної людини, яка б її підтримала. Жаль до себе самої так і душив її зсередини.
Чоловік давно розлучився з нею. Дітей у неї ніколи не було. Власне через це він і покинув Олену. Лікарі розвели руками, казали, що вона безплідна. У свої 40 жінка була дуже самотньою. У її житті було лише дім-робота.
– А що з мене взяти? Некрасива, небагата, ще й ніколи не матиму дітей. Подруга зі мною не розмовляє. Зі сусідами я навіть ніколи не заводила розмову. Господи! На що схоже моє життя? Невже я так і помру на самоті? – міркувала у відчаї Олена.
Жінка трохи втамувала свій сум, витерла з обличчя сльози й подумала, що хоч одне вона в змозі виправити. Лампочку у вбиральній! Вона дістала стару драбину, витягнула нову лампочку і стала підійматися сходинками. Щоб дотягнутися їй бракувало зовсім не багато.
Та за мить вона вже лежала на підлозі. Не втрималась і впала. Різкий біль у попереку налякав жінку. Вона акуратно підвелась і викликала швидку допомогу.
-Так хоча б хтось мене вислухає. Немає сил тримати все в собі! – думала вона.
Через 10 хвилин у двері подзвонили.
Всередину ввійшов старший від неї на кілька років лікар. Його пронизливий погляд одразу оживив жінку:
– Розказуйте, що сталося? – його голос здався Олені таким лагідним.
Вона була переконана, що до неї приїде жінка, адже зрозуміти одна одну набагато легше. А тут цей чоловік. Він оглянув пацієнтку і сказав:
– Здається, нічого серйозного. Ви більше злякались. Але вам слід полежати, відпочити від стресу. – і усміхнувся.
Тоді він здався Олені досить симпатичним. Великі виразні зелені очі, добрий погляд і ніжні руки. Від нього віяло спокоєм і надійністю.
– Скажіть, за вами зможе хтось наглянути? Купити ліки?
– Я живу одна. А з сусідами тут важко, на поверсі одні люди похилого віку.
– Тобто ніхто навіть в аптеку не зможе сходити?
– Та я сама якось впораюсь! Дякую вам! – Олені стало так приємно, що незнайомець проявив краплину турботи до неї.
Він вже був готовий виходити з квартири, як побачив ту драбину.
– А що це у вас? Світла нема? Давайте допоможу! – і за кілька хвилин у вбиральні знову світилась лампочка.
Вона щиро йому подякувала і вони попрощались. Ті очі ніяк не йшли з її голови. От пощастило ж якійсь жінці, яка щодня прокидається поруч з таким чоловіком! Не те, що вона. Олена пішла на кухню перевірити свою аптечку і зрозуміла, що там залишилось хіба, що активоване вугілля, перекис та вата.
Вона склала список ліків, одягнулась і вирушила в аптеку. Виходячи з під’їзду їй різко закрутилось в голові, слабкість. Вона намагалась втриматись на ногах. А поруч проїжджала швидка допомога. З неї вийшов той самий лікар і прибіг до жінки.
– Вам недобре? Я ж просив залишитись вдома! – схилився він над нею.
– Терпимо! – вона була рада бачити ті зелені очі. – Я за ліками вийшла!
– У мене тут недалеко останній виклик. Я куплю вам, але прошу повертайтесь додому! Це поки зачекає!
Олена послухала його і не могла дочекатися їхньої зустрічі. Вона глянула на себе в дзеркало і дещо засмутилась.
– Поглянь, як ти виглядаєш, Олено! Тоді потрібно зайнятися собою! – вона навела легкий марафет і дещо прибрала у квартирі, у двері подзвонили.
– Ось, купив усе, що було в списку!
– Ви стільки часу на мене витратили! Мені аж не зручно!
– Що ви, це моя робота! Тим більше вам же більше нікому допомогти.
– То ви мене просто жалієте? Не треба. Я якось сама впораюсь! – жінка розплакалась і пішла в кімнату.
У той момент їй хотілося сховатися від цілого світу. Щоб її хтось міцно обійняв і більше ніколи не відпускав. Вона відчула себе якоюсь беззахисною. Та раптом вона почула як лікар тихо підійшов ззаду і поклав свою руку на її плече.
– Заспокойтеся! Все обов’язково налагодиться, от побачите! Невже вас хтось так сильно образив?
– Саме життя! Минулого тижня загубила гаманець!
– Там було багато грошей?
– Ні! А картки я одразу заблокувала!
– Ну бачите, не все так погано!
– А вчора розбила улюблене горнятко!
– Горнятко? А зачекайте, я зараз повернуся! – і зник на 15 хвилин.
Чоловік повернувся з тортом і новими горнятками.
– До речі, я Артем!
– Олена! Дякую! Не треба було! – вона скромно прийняла подарунки.
– Що ви! Це від щирого серця!
Вони попили чаю з тортом. Здавалося, що вони знайомі вже 100 років. Так легко йшла розмова. Олені навіть з чоловіком не було так легко, як із цим дорий лікарем. А потім їхні погляди перетнутися.
Обох охопило нестримне бажання і пристрасть. Отямились, коли обоє одягали свій одяг. Здавалося, що то було єднання душ, а не випадковий зв’язок на один раз.
Обом стало дещо ніяково. Олена подумала, що в нього складеться погане враження про неї й промовила:
– Ну тебе, напевно, вдома вже чекають!
– Так! Одужуй скоріше! – Артем заметушився, попрощався і пішов.
Чоловік не з’являвся наступного дня, тижня, другого, третього. Олена відчула, що з її організмом коїться щось дивне. Раніше такого не було. Але вона знала, що то за симптоми. Купила тест на вагітність. Він показав дві смужки.
– О це так новина! Як? Лікарі ж казали, що це неможливо! Дитина! Я стану мамою! Я вже не самотня! І байдуже, якщо Артем більше з’явиться! У мене буде чудовий спогад про той день. Я нарешті стану щасливою!
І тут у двері хтось завзято постукав. Олена пішла відчиняти й побачила чоловіка з шикарним букетом троянд!
– Пробач, що так довго! Напарник захворів, довелось працювати практично без вихідних! Можна до тебе?
– Проходь!
З того дня Олена більше не вважала себе не везучою. Адже їй дістався найкращий чоловік і найкраща донечка!
А ви вважаєте себе щасливчиком?
