Знаєте, навіть кровний зв’язок не зможе вберегти вас від підлості однієї зі сторін.
Про це, власне, наша історія.
Мова йтиме про двох сестер Аню та Яну. Їхня різниця у віці – один рік, втім схожими вони були настільки, ніби народилися в один день. Зовнішність, може, й була однаковою, але з долями склалася зовсім інша ситуація.
Ще з дитинства дівчатка мріяли стати лікарями. Мрія не згасла й у більш свідомому віці. Обидві вступили до медичного університету. Але обрати довелося різні напрямки, бо душа в кожної лежала до свого.
Аня, старша сестра, вирізнялася слухняністю та стриманістю. Тож і обрала собі хірургію. А Яна, яка звикла шукати легші шляхи, пішла на педіатрію. Щиро вірила, що з дітьми працювати буде легше. Усе ж таки не доведеться операції проводити. Відповідальність менша. Тому, розійшовшись по різних факультетах, обидві почали будувати власне життя по-своєму.
З часом Аня познайомилася з хлопцем, з яким після закінчення Вишу й одружилася. Був він з поважного роду лікарів. Династія, так би мовити. Відповідно зв’язки мав та й можливостей не менше. Тому разом із дружиною переїхав до міста. Згодом отримав змогу працювати у приватній клініці, тож горя Аня у шлюбі не знала.
На відміну від старшої сестри, молодшій пощастило менше. Після закінчення університету її направили на практику в глухе село. Тут, на жаль, вибирати вже не було змоги. Та ще й батьки дівчат невдовзі померли, залишивши дітям спадок. Серед усього добра була квартира та приміська ділянка з будиночком. Тепер майно залишалося тільки поділити.
До цього часу Яна та Аня закінчили інтернатуру й почали серйозне життя. Наче й дорослі люди, але питання батьківського доробку стало для них каменем спотикання.
Компроміс шукали дуже довго.
Яна розізлилася і заявила сестрі прямо:
– У тебе і так гроші є. У житті все добре склалося, тому ти не маєш морального права ділити спадок. Але, якщо ти таки будеш проти, то давай ділити все порівну, щоб чесно було.
– Квартира мені зовсім не потрібна. Можеш забирати її собі. Я маю де жити. Але приміську ділянку заберу собі, бо хочу інколи із сім’єю відпочивати на природі.
– Так я теж сім’ю колись матиму. До того ж я такої ділянки за власні гроші собі дозволити не зможу ніколи.
Дівчата сварилися дуже довго. Але дійшли спільної згоди. Поділили ділянку умовно навпіл.
– Мені дім, а тобі квартира і земля.- сказала Аня і закрила тему сварки.
Минав час. Старша сестра з чоловіком зробила у домі хороший ремонт, навела порядок, створила затишок. Тепер і не впізнати колись стару приміську хатину. Яна часто напрошувалася в гості, щоб хоч глянути на подібну красу. На свою таку грошей не мала.
Сестру неймовірно дратував успіх страшної. Чому одним все, а іншим нічого?
– Або ти викупиш мою частину землі, або я продам її циганам.- заявила одного дня Яна.
На погрози та шантаж молодшої сестри Аня не велася. Не вірила. Але настирливості у Яни, хоч відбавляй. Остання й справді почала приводити незнайомих людей, показувати їм територію.
Ані батьківської землі було жаль. Та й жити по сусідство із невідь-ким не хотілося. Тож на угоду із сестрою вона таки погодилася. Звичайно ж, Яна поставила неймовірно високу ціну за шмат тієї ділянки, але вже не було що вдіяти.
Назичивши коштів, Аня таки відкупилася від молодшої сестри й більше ніколи її не бачила. Чула тільки, що не вдалося їй з розумом витратити фінанси. Розтратила на непотріб.
Ось так дві сестри стали заклятими ворогами, не бажаючи навіть чути одна про одну.
А які у Вас стосунки з ріднею?
Чи доводилося потрапляти у подібні ситуації?
