Знаєте, навіть кровний зв’язок не зможе вберегти вас від підлості однієї зі сторін.
Про це, власне, наша історія.
Мова йтиме про двох сестер Аню та Яну. Їхня різниця у віці – один рік, втім схожими вони були настільки, ніби народилися в один день. Зовнішність, може, й була однаковою, але з долями склалася зовсім інша ситуація.
Ще з дитинства дівчатка мріяли стати лікарями. Мрія не згасла й у більш свідомому віці. Обидві вступили до медичного університету. Але обрати довелося різні напрямки, бо душа в кожної лежала до свого.
Аня, старша сестра, вирізнялася слухняністю та стриманістю. Тож і обрала собі хірургію. А Яна, яка звикла шукати легші шляхи, пішла на педіатрію. Щиро вірила, що з дітьми працювати буде легше. Усе ж таки не доведеться операції проводити. Відповідальність менша. Тому, розійшовшись по різних факультетах, обидві почали будувати власне життя по-своєму.
З часом Аня познайомилася з хлопцем, з яким після закінчення Вишу й одружилася. Був він з поважного роду лікарів. Династія, так би мовити. Відповідно зв’язки мав та й можливостей не менше. Тому разом із дружиною переїхав до міста. Згодом отримав змогу працювати у приватній клініці, тож горя Аня у шлюбі не знала.
На відміну від старшої сестри, молодшій пощастило менше. Після закінчення університету її направили на практику в глухе село. Тут, на жаль, вибирати вже не було змоги. Та ще й батьки дівчат невдовзі померли, залишивши дітям спадок. Серед усього добра була квартира та приміська ділянка з будиночком. Тепер майно залишалося тільки поділити.
До цього часу Яна та Аня закінчили інтернатуру й почали серйозне життя. Наче й дорослі люди, але питання батьківського доробку стало для них каменем спотикання.
Компроміс шукали дуже довго.
Яна розізлилася і заявила сестрі прямо:
– У тебе і так гроші є. У житті все добре склалося, тому ти не маєш морального права ділити спадок. Але, якщо ти таки будеш проти, то давай ділити все порівну, щоб чесно було.
– Квартира мені зовсім не потрібна. Можеш забирати її собі. Я маю де жити. Але приміську ділянку заберу собі, бо хочу інколи із сім’єю відпочивати на природі.
– Так я теж сім’ю колись матиму. До того ж я такої ділянки за власні гроші собі дозволити не зможу ніколи.
Дівчата сварилися дуже довго. Але дійшли спільної згоди. Поділили ділянку умовно навпіл.
– Мені дім, а тобі квартира і земля.- сказала Аня і закрила тему сварки.
Минав час. Старша сестра з чоловіком зробила у домі хороший ремонт, навела порядок, створила затишок. Тепер і не впізнати колись стару приміську хатину. Яна часто напрошувалася в гості, щоб хоч глянути на подібну красу. На свою таку грошей не мала.
Сестру неймовірно дратував успіх страшної. Чому одним все, а іншим нічого?
– Або ти викупиш мою частину землі, або я продам її циганам.- заявила одного дня Яна.
На погрози та шантаж молодшої сестри Аня не велася. Не вірила. Але настирливості у Яни, хоч відбавляй. Остання й справді почала приводити незнайомих людей, показувати їм територію.
Ані батьківської землі було жаль. Та й жити по сусідство із невідь-ким не хотілося. Тож на угоду із сестрою вона таки погодилася. Звичайно ж, Яна поставила неймовірно високу ціну за шмат тієї ділянки, але вже не було що вдіяти.
Назичивши коштів, Аня таки відкупилася від молодшої сестри й більше ніколи її не бачила. Чула тільки, що не вдалося їй з розумом витратити фінанси. Розтратила на непотріб.
Ось так дві сестри стали заклятими ворогами, не бажаючи навіть чути одна про одну.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
А які у Вас стосунки з ріднею?
Чи доводилося потрапляти у подібні ситуації?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
