Максим опустився на табуретку, яка стояла в передпокої і почав плакати. Чоловік років сорока семи, високий, кремезний, широкий в плечах. Він ледве примостився на цій табуретці і витирав сльози. В одну мить, з могутньої гори, він перетворився на купку маленьких камінчиків.
У цей морозяний грудневий понеділок, в житті Максима трапилося те, що перетворило його серце в понівечену ганчірку. Йому здавалося, що його життя більше немає жодного сенсу.
О шостій ранку йому зателефонували з лікарні і повідомили, що стан його мами погіршився, вона впала в кому. Поки Максим їхав до мами, бухгалтер фірми приголомшила повідомленням про те, що всі його рахунки заарештували. У лікарні надійшло сповіщення від експедитора: “Вантаж затримали на митниці, щось нічого не сходиться по документах”. Але добив його телефонний дзвінок дружини.
– Максим, ми з тобою були досить довго разом, але я мушу тобі признатися, що більше тебе не кохаю. Немає змісту продовжувати наші відносини.
– Але ж ми виховуємо разом сина.
– Він не твій. Вибач.
Чоловік поїхав в податкову, щоб розібратися з ситуацією, але в голові було стільки думок, що він не міг вимовити жодного слова. Максим міг пережити все на світі, але не зраду коханої дружини. Всередині нього вирував ураган емоцій. Прямо посередині дороги він вирішив різко розвернути машину та поїхати додому, добре, що водій позаду нього моментально зреагував і затормозив.
Чоловік прийшов до тями тільки тоді, коли почув скрип своїх вхідних дверей. Виявляється, він забув їх зачинити. Зайшов у передпокій і побачив кота, дуже мокрого і брудного.
– Ти звідки тут взявся? – здивувався Максим.
Кіт підійшов до нього, стрибнув на коліна і почав дивитися чоловікові прямісінько в очі. Потім акуратно зістрибнув і побіг до дверей. Максим зрозумів, що потрібно піти за ним. Чотирилапий друг привів його до сусіднього під’їзду. Там біля самого підвалу, недалеко від сходів, щось шаруділо. Чоловік включив ліхтарик на телефоні і помітив білосніжну кішку, а біля неї невеличкі клубочки шерсті.
– Щойно народилися, – посміхнувся Максим.
Придивився і зрозумів, що кішка мертва, напевно пологи виявилися дуже важкими.
– Ось чому ти прийшов до мене. Зараз будемо думати, як їх рятувати. Пішли зі мною у ветеринарну клініку, вона зовсім недалеко від мого будинку. Нехай там порадять, що з ними робити.
Лікар акуратно помив кошенят та показав Максиму, як їх годувати. Кіт весь цей час спокійно сидів та спостерігав за всіма рухами лікаря. Потім вони всі дружньо пішли додому.
– Жити будете ось в цій кімнаті.
Максим поклав кошенят на невеличку подушу.
– А тебе, потрібно покупати, бо так не годиться ходити.
Кіт героїчно переніс купання. Подекуди стогнав або ж висував свої кігті, коли вода потрапляла в ніс. Максим повитирав його рушником і чотирилапий друг перетворився в неймовірного красунчика.
– Як тебе назвати?
– Мурчик, Рудий, Сімба?,- перерахував йому всі відомі клички.
– Щось все не те. Може, Фелікс?
Максиму нагадався мультик з дитинства. Кіт перестав облизувати лапки, глянув великими очима на нього і нявкнув.
– Бачу, що тобі теж сподобалася ця кличка. Відтепер ти – Фелікс. Все, а тепер спати, мені завтра потрібно розв’язати дуже багато проблем.
Поки Максима не було протягом тижня, його бухгалтерка доглядала за тваринами. Повернувся він з хорошими новинами: відвоював він на митниці свій товар. Як виявилося, інспектор помилився однією цифрою в ідентифікаційному коді підприємства, і арешт ліг одразу на рахунки Максима. Здоров’я мами почало налагоджуватися, її перевели в звичайну палату. Про дружину Максим старався взагалі не думати, як буде, так і буде. Надто болючого для нього була дана тема. Через місяць вони просто розвелися, дружина ні на що не претендувала.
Пройшло більше ніж три місяці, Фелікс та котята стали повноцінними мешканцями квартири.
– Тепер потрібно придумати імена твоїм дітям. Вони вже підросли і все ще безіменні. Слухай, Фелікс, а ти мене тоді на початку грудня врятував. Якби я тебе не зустрів тоді, то мене б точно розірвало від безвиході.
Максим ніжно продовжував гладити кота, а на очах з’являлися сльози. Потім кіт підвівся, став лапами на плечі чоловікові і дивився своїми великими очима.
– Я тебе теж дуже сильно люблю!, – промовив Максим.
А ви вірите в те, що не буває випадкових подій у нашому житті?
