Я давно помітила, що наші жінки полюбляють над собою знущатися. Вони самостійно беруть на себе занадто багато, а потім скаржаться оточуючим на втому, яка слугує для них певною нагородою.
Наприклад, Зінаїда Андріївна завжди миє підлогу вручну, незважаючи на хворі суглоби. А все тому, що вона не хоче опускатися до рівня лінивих господинь і радше потерпить, ніж візьме в руки швабру. І про це вона заявляє з великою гордістю.
А от Світлана Василівна має успішну кар’єру і добре заробляє. Вона може собі дозволити все, що забажає. Та замість цього після важкого робочого дня прямує на город. Вони з чоловіком завжди садять картоплю та ще кільканадцять грядок з овочами. На їхню думку, урожай варти надірваної спини.
Жінка не може аргументувати свою думку, але й відмовитися від дачної ділянки не готова. Їй здається, що так роблять лише ледарі, а вона ж працьовита бджілка.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Фаїна Петрівна має іншу проблему. Вона вже понад тридцять років терпить чоловіка-алкоголіка. Спочатку він просто полюбляв перекинути чарку, потім це почалося відбуватися все частіше через невдачі на роботі, а зараз він став класичним пияком, який влаштовує вдома дебоші і підіймає руку на дружину.
Однак жінка мужньо приймай усі удари долі і розповідає оточуючим про своє нещастя. Їй здається, що це демонструє її романтичну та сильну натуру.
І це лише декілька незначних прикладів. А таких жінок тисячі. Хтось терпить фізичні муки, а хтось душевні. Хтось ходить на ненависну роботу, а хтось чекає на чоловіка з тюрми. Хтось відмовляється спростити собі життя завдяки новітнім технічним приладам, а хтось продовжує сповідувати старі традиції, щоб не зіткнутися з осудом.
На жаль, наше суспільство змирилося зі стереотипом, що життя жінки – це суцільні випробування та страждання, які вона повинна з гідність витерпіти.
Але кому це потрібно? Хто оцінить вашу жертовність та самокатування? Чоловік? Чи діти? А може колеги? Та вони навіть не помітять, а то й з полегшенням зітхнуть, якщо жінка нарешті випустить з рук ганчірку для прибирання.
Краще направити цей нескінченний потік енергії в правильне русло. І замислитися над цим потрібно якомога швидше, адже час невпинно біжить. Надіюся, що скоро ця культура жертовності поступиться любові до себе.
А ви вмієте жити у своє задоволення?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
36 неперевершених ідей французького манікюру – зберігайте, щоб не загубити!
Про кожного знака Зодіаку одним словом
11 ознак справжньої дружби, без лукавства
