У зрілому віці я почав добре заробляти. При цьому мені вистачало на утримання сім’ї, невеликі заощадження та допомогу мамі, якій я кожен місяць давав певну суму грошей. Я не економив, але і не шикував. Я ходив на побачення з жінками в ресторан, а з друзями проводив час в барах. Декілька разів на тиждень я ходив в кіно, пограти на більярді або постріляти в тирі.
Але потім я одружився і усвідомив, що тих грошей тепер недостатньо. У моєї дружини дитина від першого шлюбу, тому витрати значно зросли. Природно, я відмовився від своїх хобі та посиденьок з друзями, але кидати маму без підтримки не став, адже після оплати комунальних послуг у неї залишалося 2-3 тисячі на місяць, при тому, що їй потрібні ще й специфічні ліки.
Довелося трохи затягнути пояс, але мамі я продовжив відправляти гроші з кожної зарплати. Незабаром про це дізналася дружина і теща, які одразу налетіли на мене з докорами:
– Ти у своєму розумі? Нам ледве вистачає, а ти ще наліво витрачаєш, – кричала дружина
– У твоєї матері взагалі-то пенсія не погана і медицина у безкоштовна, так що нема чого гроші витрачати, краще б дочці щось купив, – бубоніла поруч теща.
Я не став відповідати, а просто вийшов на вулицю. Я люблю дружину і не хочу валити сім’ю через одну сварки, але і мамі я допомагати не перестану.
Єдиний вихід, який я поки знайшов – це влаштуватися на другу роботу. Так я зможу відкласти більше грошей для мами і не вислуховувати докори на свою адресу.
Як ви вважаєте, хто правий в цій ситуації?
