Я була дочкою, про яку мріє кожна жінка: слухняною, турботливою, ніжною. Люди вітали мою маму з тим, що їй вдалося так виховати мене. Однак я зробила те, чого ніколи не роблять дочки хороших матерів: перестала спілкуватися з нею. Хороші дівчатка так не можуть вчинити, і багато хто засуджує мене за це. Але у мене були на те причини.
Мене звуть Ліза, зараз мені 38 років, і я хочу поділитися з вами історією про те, як я порвала стосунки зі своєю мамою і що отримала від цього.
На весільних фотографіях мої батьки виглядають абсолютно щасливими. Мама хотіла сильніше прив’язати до себе батька, тому постаралася швидше народити мене. Але через 4 роки він пішов від нас. Не знаю, що стало причиною – інша жінка або повна відсутність у моєї мами розуміння меж і її прагнення до тотального контролю. Знаю лише, що вона болісно переживала його відхід і була вкрай вражена тим, що його не зупинила навіть дитина. Який сенс тоді народжувати було?
Своєю присутністю я щодня, щогодини нагадувала їй про її невдачі – саме так мама називала свій шлюб. Проєкт, який не вдався. Що ж, якщо вже тут не вийшло, треба хоча б з дочки зліпити щось пристойне – те, що потім можна гордо показати знайомим. І мене віддали на танці. Мені туди не хотілося, але викликати невдоволення мами я не сміла й справно ходила. Таланту у мене не було, вершини я не підкорювала, відповідно, перших місць на конкурсах не отримувала. І тоді вона зрозуміла, що від пропащого чоловіка і діти народяться непутящі. Ще один провальний проєкт.
У всіх своїх бідах мати звинувачувала мене. Це я була винна в тому, що її життя загублене, я – причина неуваги до неї чоловіків, я – її квиток в самотню старість. Від неї я дізналася, що у мене спина «як у візника», «робітничо-селянське» обличчя і фігура цеглою. З такою зовнішністю, говорила вона, в житті буде нелегко. Що б я не одягла, до мене прилітало: «вирядилася як опудало, ніякого смаку». Навіть форма моїх нігтів змушувала її презирливо піднімати брову і підтискати губи.
При цьому мамине прагнення контролювати все не зникало. Мої речі в шафі повинні були бути укладені так, як веліла вона. До 15 років я милася виключно під її наглядом, а моя сумка щодня оглядалася на предмет «забороненого»: записок від хлопчиків, сигарет і навіть жуйок. Щодня наносячи удари по моїй самооцінці, мати говорила мені, що просто готує мене до складнощів дорослого життя. Але зараз, у свої 38, я розумію, що найбільшою складністю в моєму житті була вона.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Може здатися, що моя мати – якесь абсолютне зло. Зараз, коли всі можливі емоції стосовно матері пережиті мною, я розумію, що вона не була байдужою і черствою. Просто її не навчили, вона не вміла бути доброю. Та й життя було нелегким: виховувати дочку самостійно, без допомоги і підтримки з боку – це важко.
Я часто думаю, що її роздратування на мене нерідко було викликано звичайною втомою. Я росла в 90-ті, і в той час, коли у багатьох моїх подруг з повним комплектом батьків найбільшими ласощами був хліб з цукром, у нас в холодильнику завжди було вершкове масло, м’ясо і дефіцитні продукти. Я була добре одягнена, ходила на платні гуртки – всі матеріальні блага були до моїх послуг.
Але мама вважала мене невдячною: попри те, що вона давала, мені весь час було мало. Мало її, мало нормальних стосунків і близькості, мало розмов з нею. Хотілося ненових ганчірок, не згущеного молока, а щоб як у моєї подруги Світлани: сидіти з мамою на кухні в перешитому старому халаті, пити чай з цукром, розповідати про подруг, однокласників і слухати історії її молодості. І щоб вона гладила мене по голові і посміхалася. Але у моєї матері були інші цінності.
У 31 рік я була заміжня і чекала дитину. Мама була досі незадоволена мною: чоловіка я знайшла так собі, робота незрозуміла і безглузда, а дітей народжувати такі безвідповідальні люди взагалі не повинні.
Чоловік, приходячи з роботи, завжди відразу розумів, що я спілкувалася з мамою: будь-який контакт з нею перетворював мене в якусь загублену тварину. Я ставала апатичною, млявою, все падало з рук. Але я не припиняла відносини з нею: адже це моя мати, просто вона важка людина.
Потім народилася дочка. Мені, звичайно, вона здавалася прекрасною. Але бабуся завжди знаходила чим вколоти: волоссячко рідкувате, вуха так само безглуздо стирчать, як у мене. Ще не розмовляє? Не вивчила букви? Ну що ж, є в кого, ти теж зірок з неба не хапала.
Попри презирливе ставлення до мене, мама вимагала багато уваги. Я купувала їй продукти, проводила з нею час. Якщо я не з’являлася тиждень, мама ображалася і скаржилася на невдячність: вона мені все своє життя, а я … Те, що у мене з’явилася дитина, її анітрохи не бентежило: хто тут важливіший, врешті-решт?
Чоловік постійно твердив мені, що пора вибудувати кордони і визначити пріоритети: я втомлююся з дочкою, яка страждає то від сліз, то від зубів, а мати замість допомоги тільки підкидає дров у цей вогонь. Я слухала його, кивала і … не могла. Не сьогодні. Ще трохи. Можливо завтра. Вона ж моя мати.
Якось раз мама подзвонила мені і попросила прийти. Я думала, що вона хоче поскаржитися на сусідів зверху або обговорити чергову новину, але все виявилося набагато гірше. У своїй різкій манері вона зажадала, щоб я підписала документи на продаж її квартири, яка була оформлена на нас обох. Я запитала, що все це означає, і вона відповіла, що купить собі меншу квартиру, а решту грошей вкладе в бізнес якогось знайомого. А поки все не організується, поживе з нами у 2-кімнатній квартирі.
Природно, я хотіла відмовити маму від цієї затії: ясно, що в результаті вона залишиться без житла і без грошей. Вона кричала, дорікала мені в невдячності, в небажанні дати їй дах над головою, коли вона так цього потребує. На мої заперечення у неї знаходилися все нові і нові аргументи, які під кінець звелися до того, що я тільки й чекаю її смерті і все, що мені потрібно, – це її квартира.
Мене приголомшила така нахабність і несправедливість. Все своє життя я намагалася бути хорошою дочкою і робила те, чого чекала від мене мама. Але це вже було занадто. Вперше в житті я висловила своїй матері все, що думала. Був страшний скандал, в ході якого мати сказала щось про те, що навіть сусідка до неї ставиться краще, ніж рідна дочка.
Додому я йшла як уві сні. Дочка після цієї гучної сцени вередувала і не хотіла сидіти в колясці. Я накричала на неї прямо на вулиці. Вона заплакала, чим ще більше розлютила мене. Удома чоловік запитав, де ми були, як пройшов наш день і що з настроєм у дитини. Його розпитування остаточно роздратували мене, я наговорила йому різких слів і демонстративно закрилася в кімнаті.
Після всього, що сталося вночі я не могла заснути. Мені було соромно перед чоловіком, і особливо – перед дочкою. Цей момент, де я кричу на свою 2-річну дитину, – її я вже бачила у своєму дитинстві. Тільки тоді на місці наляканої дівчинки була я. Але ж я божилася, що ніколи не вчиню зі своєю дочкою так, як вчинила зі мною моя мати.
В ту ніч я зрозуміла, що цими відносинами знищую своє життя, стосунки з коханою людиною і власною дочкою. Моя мати – нескінченна маніпуляція. Я більше не хотіла бути її жертвою, не хотіла бачити її, слухати, яка вона інтелігентна і якими порожніми і безглуздими стали люди. Хоча я і жила окремо, мама завжди була присутня в моєму житті – і, зрозуміло, незмінно засуджувала. Більше так жити було неможливо.
Я перестала брати слухавку, коли вона дзвонила, купувати і привозити їй продукти. Мені було відомо, що у неї є стабільний дохід і вона ні в чому не має потреби. Ну а якщо щось трапиться, двоюрідна сестра обіцяла повідомляти мені.
Згодом про те, що я перестала спілкуватися з мамою, дізналися всі родичі і знайомі. І я була здивована тим, що практично ніхто не підтримує мене, – але ж кожен з них хоча б раз так відчув на собі всю тяжкість характеру моєї матері.
Вони всі знали її, багато хто вважав її холодною і неприємною жінкою, їм були відомі наші відносини. І незважаючи ні на що, кожен вважав своїм обов’язком сказати мені з докором: «Але ж вона твоя мати». Багато родичів перестали розмовляти зі мною. Лише 3 людини – чоловік, подруга і двоюрідна сестра – подумали про мене і підтримали беззастережно.
Навіть малознайомі люди болісно реагували. Якщо де-небудь заходила мова про батьків і я говорила, що ми з мамою не спілкуємося, ставлення до мене невловимо змінювалося – і не в кращу сторону.
Я не могла всім розповідати про своє дитинство, про те, що гроші і речі для моєї мами важливіші від мене. Їм було начхати на те, що я нікого не хочу карати або мстити – мені просто хочеться вберегти свою доньку від того, що відчувала в дитинстві я сама. І, мушу зізнатися, попри нерозуміння навколишніх, мені було легше. Моє життя перестало нагадувати поле бою, де весь час доводиться від когось відбиватися.
Я не хвалюся своїм рішенням і нікому не бажаю такого. Переривати відносини з людиною, яка повинна бути ближчою за всіх, – це боляче. Але ще болючіше, коли тебе нескінченно ранять кожним словом, кожним вчинком. Зрештою стає так нестерпно, що хочеться втекти, і вже неважливо, що буде далі.
І все ж я повинна сказати спасибі своїй матері. Завдяки їй я зрозуміла: важливі не наряди і не імпортна риба в красивій упаковці – важливі відносини з близькими людьми. Тепер замість того, щоб заробити зайву тисячу за понаднормову роботу, я виберу свою сім’ю і проведу час з ними.
Що ви думаєте про рішення нашої героїні? Чи згодні ви з тим, що людина має право «розлучитися» зі своїми батьками?
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
