Редакція “Цікаво про” вирішила поділитися з підписниками цікавою історією, яка вчить ніколи не опускати руки і вірити, що навіть після найтемнішої ночі завжди настає світанок…
Мені було всього 22, коли я вийшла заміж. Максим був першим кавалером в університеті, та й мені чоловічої уваги ніколи не бракувало.
Коли ми заявили, що збираємося узаконити наші стосунки, то нікого не здивували своїм рішенням. Одногрупники жартували і казали, що наш союз — це щось само собою зрозуміле: найкрасивіший хлопець курсу з найпрекраснішою студенткою…
Нашому щастю раділи всі, окрім Марка — мого скромного і простенького одногрупника, який з першого року навчання був у мене шалено закоханий. Я з ним дружила, але ніколи навіть не дивилася на нього, як на чоловіка.
– Марко, чого ж ти! Ми з тобою завжди будемо друзями! Обіцяю.
Шкода, що мої слова були лише солодкою брехнею…
Як тільки отримала свій диплом — забула про існування Марка зі швидкістю світла.
На мене чекало щасливе сімейне життя, принаймні тоді мені так здавалося.
За кілька місяців у нас з Максимом з’явився первісток — синочок Остап. Я відчувала себе по-справжньому щасливою…
Трохи з часом я помітила, що чоловік почав пізно приходити з роботи, ховати від мене свій телефон, не хотів навіть торкатися до мене…
“У нього точно хтось з’явився…”, – думала я собі, розглядаючи своє змінене після пологів тіло в дзеркалі.
Свого коханого не збиралася віддавати без бою. Завагітніла другою дитиною. Вірила, що донечка зможе врятувати нашу сім’ю — як же я помилялася…
Після других пологів Максим віддалився від мене ще більше, а потім взагалі зник з мого життя, наче його ніколи й не було… Зібрав речі і пішов — без пояснень, виправдань і вибачень…
Я залишилася сама, як билиночка… Ще й дві маленькі дитини на руках. Батьки мої загинули, коли мені було 19 років, тож я ще й сирота — ні до кого по допомогу звернутися.
Шукала розради в пляшці. Сама й не помітила, як зі зразкової матері перетворилася на п’яницю, яку зігріває лише думка про 100 грамів.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Навіть не хочу пригадувати, що довелося пережити моєму 6-річному синочку Остапу. Якби не його допомога — страшно й уявити, що було б з маленькою Оленкою. Він її заспокоював, колисав, поки я намагалася проспатися після чергового загулу.
Одного разу мої діти були такі голодні, що Остапчику довелося бігти до сусідки і благати її про допомогу. Благо, Галина Іванівна — свята жінка. Дбала про моїх малих, як про рідних онуків. Я навіть дверей до квартири ніколи не зачиняла — знала, що добра старенька навідається до них, та й красти у мене було нічого.
Мене ж вона зневажала, присягалася, що зателефонує до поліції, і мене позбавлять батьківських прав.
– Ну, і дзвоніть! Бодай на 2 проблеми менше стане у моєму житті, — іронізувала я, ледь тримаючись на ногах.
Якось я загуляла в своєї подруги. Повернулася додому пізно. Переступаю поріг, а мене вже зустрічають мої діти:
– Мамусю, ми так смачно поїли. Навіть тістечка куштували. Оленка на сьомому небі від щастя…
– Баба Галя приходила?
– Та ні! Марко нас пригостив.
– Хто? Який іще Марко? – злякалася я так, що аж протверезіла.
– Привіт, — почувся мені знайомий голос з-за спини.
Обертаюся, а переді мною і справді Марко — мій сором’язливий університетський товариш. Змужнів, став значно привабливішим — вік чоловікам до лиця.
– Ти що тут робиш? – розгублено допитувалася я.
– Та от повернувся з Європи, а мені Танька наша розповідає, що життя в тебе не склалося. От я і вирішив в гості навідатися. Стукаю, стукаю — ніхто не відчиняє. Тоді сусідка вийшла. Сказала, що в тебе завжди відкрито, і я можу зайти.
Мені стало так соромно! В той момент я хотіла провалитися крізь землю.
– Мене зустріли твої діти — холодні, голодні. Їх навіть не здивувало, що чужий дядько так легко потрапив до їхньої квартири. Оленка не втомлювалася повторювати, як сильно вона хоче їсти. Я не думав ні хвилини — побіг до місцевого супермаркету. Довелося трохи похазяйнувати у тебе на кухні. Ти ж не проти?
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Я не проти, але не варто було… – сказала я, нервово пригладжуючи розбурхане волосся на голові.
Заглянула на кухню і ахнула — Марко все прибрав, посуд вимив, пляшки з-під горілки виніс на сміття.
– Навіщо ти це? Мені жалості від тебе не потрібно…
– А це не жалість, Уляно. Шкода, що ти досі цього не розумієш.
Він попрямував до виходу, а я стояла, мов вкопана і не знала, що сказати.
– Марко, ти ж до нас іще прийдеш, правда? – питав чоловіка синочок, смикаючи за рукав дорогого пальта.
– Звісно! Пропоную завтра зустрітися в парку. Покатаємося на атракціонах, піци поїмо.
– Ура! Ура! А Оленку візьмемо?
– Аякже!
– А маму?
– І маму візьмемо — куди ж ми без неї… То я заїду завтра, — Марко несподівано заглянув мені у вічі. Нам обом все стало само собою зрозуміло.
До нашої зустрічі я добре приготувалася — помилася, нафарбувалася, дітей викупала. Навіть у квартирі прибрати встигла.
Той день минув просто чудово! Ми гуляли, сміялися, дуркували — давно не бачила своїх малюків такими щасливими.
Я не розуміла, як увесь цей час могла бути для них такою поганою матір’ю?! Хіба вони на таке заслужили?
Повернулися додому лише під вечір. Втомлені діти одразу заснули.
Залишилися ми з Марком віч-на-віч.
– Дякую тобі за цей чудовий день і за вчора теж. Стільки продуктів в нашому холодильнику давно не було…
– Немає за що дякувати. Завтра до тебе майстри прийдуть — замки нормальні на двері поставлять.
Я дивилася на свого колишнього одногрупника і не розуміла, як могла раніше його не помічати… Він саме той чоловік, якого я шукала все своє життя.
Я встала навшпиньки і поцілувала Марка.
– Пробач! Я не мала цього робити. Я ж навіть не знаю, чи є в тебе хтось… – сказала я і зробила кілька кроків від чоловіка.
Він знову підійшов, рішуче притиснув мене до себе і міцно поцілував.
– Ти права! У мене таки й справді є кохана жінка. Це ти! Невже ти цього не відчуваєш?
– Відчуваю. Я теж тебе кохаю…
З того вечора нарешті почалося моє щасливе сімейне життя, про яке я так давно мріяла…
За темною смугою завжди йде біла. Треба її тільки дочекатися.
Чи сподобалася Вам історія?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Поділіться з друзями
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Олена переїхала з чоловіком в село. Але жінка не підозрювала з якими сусідами їй доведеться жити
Не розумію, чому вона так болісно реагує на моє прохання просто піклуватися про свого чоловіка. Не знаю, на чому тримається їх сімейне життя
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
