Я вчителька з 30-тирічним стажем, а власну дитину гарно виховати так і не змогла. От комедія! Сусіди з мене досі насміхаються, коли бачать мого Дмитра п’яного, як чіп під чиїмось парканчиком.
– Синку, та досить вже тобі! У тебе ж дружина, діти іще зовсім маленькі. Не можна так!
– Мамо, припини! Краще дай 100 гривень. Я поверну, обіцяю!
Ці порожні слова я чула сотні разів, вже й не сподівалася, що життя мого сина колись зміниться на краще.
Коли я його проґавила?! Такий хлопчина хороший був… Невістка у мене така красуня. Серце підказувало мені, що то на мою дитину так згубно його друзяки впливають.
Микита мені ніколи не подобався — було у ньому щось, що мене лякало.
– Тітко Марино, дайте вже вашому сину спокій. Він дорослий мужик — сам знає, як йому жити…
От мій Дмитрик і почав в усьому його слухати, а тому тільки в радість нового колєгу по пляшці собі знайти.
Одного вечора поверталася з магазину — йти додому зовсім не хотілося. Син, мабуть, знову напідпитку. Правильно Дарина зробила, що його вигнала — терпіти “п’яні концерти” щовечора — та ще забава. Як вона там сама з двома дітками? Він же їй ні копієчки не платить…
Та і я помогти не можу — пенсії заледве на нас обох вистачає.
Сіла на лавчину біля під’їзду — та й сиджу, поки не стемніє.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Аж раптом зупиняється біля мене великий чорний джип. З нього виходить вродливий молодий чоловік — хотіла б я, щоб і мій Дмитрусь так виглядав…
– Доброго вечора, Марино Олександрівно!
– Доброго… А ми знайомі?
– Та як же? Невже не впізнаєте? Я ж Андрійко — Ваш учень. Випуск 99-го пригадуєте?
– Андрійко?! Це ти?! Яким красенем ти став — любо поглянути. Розповідай, як твої справи…
Він розповів мені про свій бізнес, про свою сім’ю. Сказав, що будує для дружини котедж її мрії неподалік від нашого будинку.
– Ви чого така сумна? Я вас геть іншою пам’ятаю — веселою, позитивною. У вас щось трапилося?
Я зітхнула і з того відчаю про все розповіла Андрію. Він уважно вислухав, взяв мене за руку, заглянув в очі і сказав:
– Колись ви стільки для мене хорошого зробили. Я хочу Вам віддячити! Довіртеся мені, і я вирішу Ваші проблеми.
– Що? Ні, не потрібно!!! Ще тільки моїх життєвих перипетій Тобі бракувало…
Ми розпрощалися, а я все думала, як Андрій збирається склеїти моє життя докупи… Хіба ж це можливо?
Минув тиждень з часу нашої випадкової зустрічі. Я вже й забула про обіцянку колишнього учня, аж тут повертається вранці мій синочок додому. Всякого я від нього чекала, але він влаштував для мене справжній сюрприз…
– Ось, мамо, я нам м’яска купив, овочі, молоко твоє улюблене… Може, млинців напечемо?
– Звідки у тебе гроші, Дмитрику? Ти де всю ніч вештався?
Найбільше мене дивувало те, що син був абсолютно тверезим.
– Мамо! Я роботу знайшов! Сторожем на будівельному об’єкті, що неподалік.
– Як знайшов? Коли? – допитувалася я, не приховуючи радості в голосі.
– Вчора якийсь чолов’яга на чорному джипі під’їхав просто під магазин з алкоголем. Перехопив мене і каже:
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Ти Дмитро?
– Він самий, — відповідаю з переляку.
– Працювати до мене підеш?
– А ви хто?
– Твій керівник! Слухай уважно: щовечора з 9 години стерегтимеш мій котедж — мало що може трапитися. Вранці зустрічатимеш працівників і йтимеш додому. Плачу 500 гривень за зміну. Твоїй дружині на карту скину борг за аліменти. Годиться?
– Годиться!
Я стояла і не йняла віри словам сина…
– А як хоч звати того благодійника?
– Андрій Петрович.
Тоді я й зрозуміла, що мій учень не кидає слів на вітер — виконав свою обіцянку, хоч я навіть і не сподівалася вже на диво.
Синочок мій на роботі знайшов нових друзів, почав гроші до хати приносити, а про Микиту й думати забув…
На днях зателефонувала мені невістка і зі сльозами на очах повідомила, що їй на картку надійшло 15 тисяч гривень.
– Невже мій колишній за голову взявся?
– Так, Даринко! Повір, він змінився.
– Хай приходить до дітей — вони сумують без батька.
Дмитро довго не наважувався переступити поріг квартири, з якого його вигнали пів року тому…
– Соромно мені, мамо, як же я дружині в очі дивитимуся?
– Ти тепер геть інша людина — тож нема чого тобі соромитися. А минуле….. Що було – те загуло.
Перехрестила сина і відправила.
Повернувся задоволений, щасливий. Значить помирилися…
– Мамо, а ти з малими наступного тижня не посидиш? Я Даринку в кіно запросив…
– Звісно посиджу! Мені тільки в радість.
Ввечері клякла перед іконою Господа нашого і дякувала Йому за свого сина, за невістку, за онуків і за мого найкращого у світі учня Андрійка.
Ця історія вчить нас ніколи не ставити хрест на людині, завжди вірити в те, що вона може змінитися. Для цього потрібно зовсім мало – трохи бажання і мотивації. Ну, і звісно ж, підтримка зі сторони рідних і близьких.
Чи вірите Ви в те, що людина може кардинально змінитися?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Олена переїхала з чоловіком в село. Але жінка не підозрювала з якими сусідами їй доведеться жити
Не розумію, чому вона так болісно реагує на моє прохання просто піклуватися про свого чоловіка. Не знаю, на чому тримається їх сімейне життя
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
