Коли на світ з’явилася Мілана, її старшому братику було 13 років. Батькові вистачало сина-підлітка і він абсолютно не хотів займатися вихованням доньки. Натомість матір з нетерпінням чекала на появу донечки.
Анна відчувала, що Ігор набагато ближчий з татом. Саме тому вона хотіла народити дитину собі на втіху. Синові було байдуже на матір, яка для нього лише готувала, прибирала і прала. Для нього авторитетом був батько. Він з дитинства сам купав Ігоря, одягав і бавив. Коли хлопчик підріс, то почав брати його з собою на рибалку чи полювання. До школи також чоловік самостійно водив свого сина, а потім на додаткові гуртки та секції.
Петро абсолютно замінив Ігорю материнську турботу й любов. Анна не могла пояснити, чому склалася така ситуація.
Раптом жінка дізналася про свою вагітність і зрозуміла, що це її шанс. З чоловіком у неї довго тривали суперечки.
– Ти можеш вигнати мене з дому, але я не відмовлюся від дитини. Буду народжувати і крапка. Можливо, Бог пошле мені дівчинку і я зможу повноцінно поринути в материнство. Між іншим, через тебе я стала чужою для нашого сина! – говорила дружина.
– Роби те, що вважаєш за потрібне, – зрештою здався Петро.
Після народження Мілани Анна розквітла. Нарешті у її житті з’явився яскравий промінчик тепла, який зігрівав душу. Натомість батько з байдужістю ставився до доньки. Для нього важливішим було те, що Ігор зайняв перше місце на змаганнях з бігу. От чим пишався чоловік! Брат також не проявляв інтересу до молодшої сестри.
Анні було прикро через таке ставлення Петра та Ігоря, але вона не засмучувалася. Тепер її будні були набагато веселішими завдяки донечці. Вона росла доброю і усміхненою дитиною. малеча завжди допомагала мамі, ніжно її обіймала і шепотіла:
– Мамочко, ти у мене найкраща! Я тебе дуже сильно люблю!.
Мілана не забувала і про батька. Вона також говорила йому приємні слова і цілувала в щічку. Так мама навчила.
Минали дні, а за ними й роки. Син виріс і переїхав в інше місто. Спочатку він там закінчив університет, а потім знайшов роботу, тому не збирався повертатися додому. З татом Ігор підтримував зв’язок, але дзвінки ставили дедалі рідшими.
Петро сумував за сином, але розумів, що повинен відпустити його. У домі зростала також донька, але у нього досі не було до неї особливих почуттів. Була ще й Анна, але стосунки між подружжям не ладналися. Дружина переймалася лише вихованням доньки, що дратувало чоловіка.
Раптово у сім’ю прийшло горе. Життя Анни збігло до кінця через нещасний випадок. П’яний водій збив жінку насмерть на пішохідному переході.
Ігор не приїхав на похорон через велику кількість справ на роботі. Мілана натомість багато плакала і ледь змогла пережити втрату рідної людини. Петро спочатку хотів все кинути і переїхати до сина, але у нього на руках залишилася 10-річна дівчинка. Батько навіть думав над тим, щоб віддати її в дитячий будинок, але так і не зважився на це. Люди засудять. Вирішив, що зачекає до повноліття, перепише на Мілану будинок і переїде.
З того часу життя дівчинки й Петра змінилося. Донька швидко подорослішала, бо тепер виконувала усі обв’язки матері по дому. Чоловік відводив її до школи, ходив на роботу, а ввечері мився і лягав спати.
Зрештою Мілана відмінно закінчила школу і вступила в педагогічний інститут на вчительку молодших класів. Це було її мрією. Тим часом Петро почав готуватися до переїзду. З Ігорем він не бачився вже протягом трьох років, але був впевнений в тому, що син з радістю його прийме, незважаючи на наявність власної сім’ї.
Донька паралельно влаштувалася на роботу в місцеве кафе. Усі гроші вона витрачала на оплату навчання і прожиття.
Через рік Петро повернувся до Мілани.
– Привіт, доню. Пробач мені, дурневі. Син вигнав мене. Я йому більше не потрібен. Звичайно, він не сказав це прямо, але натякнув, що старий чоловік став зайвим тягарем. Ти мене приймеш назад?
– Привіт, татку. Ти ще питаєш? Звісно. Це ж твій дім. Тим паче для мене ти найрідніша людина, яка залишилася після смерті матері…А на Ігора не ображайся. Він ще зрозуміє свою помилку…
Через кілька років Петра не стало. Він тяжко хворів і відійшов на той світ уві сні. Після того, як син відмовився від нього, здоров’я чоловіка різко погіршилося, а сенсу боротися за життя не було. Син не приїхав на похорон батька, а Мілана до останніх днів дбала про нього і все ж почула такі заповітні слова:
– Доню, вибач мені. Я завжди тебе любив, але, на жаль, занадто пізно це зрозумів…
А що ви думаєте про цю історію?
