Мені довелося відмовитися від своєї дитини в пологовому будинку. Як я про це шкодую

Я народилася у невеликому містечку в бідній родині. На прожиття нам вистачало, але, наприклад, м’ясо в меню було розкішшю. Батьки рано пішли на той світ, тому моїм вихованням займалася тітка. Після школи я продовжила навчання в училищі. Мені б хотілося вступити в університет, але я не могла собі цього дозволити. Потім я пішла працювати вихователькою в дитячому садочку. Зарплатня у мене була мізерна. Грошей на модний одяг чи розваги не було. На щастя, подруги часто допомагали мені матеріально.

Згодом ситуація лише погіршилася. Мене звільнили з роботи. Зі сльозами на очах я поверталася додому і думала, як розповісти цю звістку рідним. Раптом я побачила оголошення про вільне місце на посаду пекаря в місцеву пекарню. Співбесіда пройшла успішно і мене прийняли.

Я працювала добу через дві. Вночі доводилося пекти хлібобулочні вироби, а вдень розвозити їх по магазинах. Фізично було важко, але нарешті у мене з’явилися гроші, а ще постійний безплатний хліб. 

Під час розвозок я познайомилася з одним чоловіком, який переїхав сюди з Абхазії. Там він розлучився з дружиною, тому повернувся в батьківський дім, же живе його матір.

Моя робота почала приносити мені задоволення. Адже бабусі по селах завжди радо мене зустрічали і пригощали домашніми фруктами й овочами. З Олексієм у нас також зав’язався роман. Чоловік говорив мені компліменти, запрошував на побачення і дарував квіти. Через те, що знаки уваги у мою сторону були рідкістю, я швидко закохалася. Згодом він познайомив мене зі своєю матір’ю. Випадково я дізналася, що Олексій – це не справжнє ім’я мого обранця, а вигадане. Чоловік пояснив, що так простіше вписатися в українське суспільство. Тоді я навіть не звернула на це уваги.

Пройшло трохи часу і ми побралися. Тоді у моєму житті з’явилося багато правил і обмежень. Я більше не мала права нікуди виходити. Спочатку свекруха проводжала мене на роботу і назад, а згодом я залишилася безробітною і моїм єдиним обов’язком було сидіти в хаті й виконувати побутові справи. Через звичаї, яких дотримувалася сім’я мого чоловіка, я перестала спілкуватися з іншими людьми й виходити за межі подвір’я. Тим часом Олексій почав випивати і довго затримуватися на роботі. Через сильні почуття я все мовчки терпіла. 

Потім я дізналася про незаплановану вагітність. Чоловік та свекруха одразу поставили мене перед фактом, що потрібно робити аборт. У паніці я втекла до тітки, яка дала мені притулок. 

У мене розпочалася депресія, бо я не знала, що мені робити. Зрештою, я вирішила народжувати, але залишати дитину не хотіла. На третій день після пологів я написала відмову. Лікарям одразу заборонила приносити мені дочку, щоб розлука була легшою.

Після цього я влаштувалася на посаду технічного працівника в школі. Платять не багато, але на життя вистачає. Додому повертатися не планую, бо там ніхто на мене не чекає.

З того часу пройшло пів року. Я шкодую, що так вчинила зі своєю донькою. Проте у мене не було вибору, бо я не могла забезпечити щасливе життя дівчинці. Сподіваюся, що вона знайде хорошу сім’ю і потрапить в добрі руки….

А як би ви вчинили на місці жінки?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector