Коли Оленка сказала мені довгоочікуване “Так” на пропозицію руки і серця – я не тямив себе від щастя. Нарешті ми з нею станемо сім’єю – одним цілим.
Поки я літав на сьомому небі, всі друзі та рідні з усіх сил пробувати мене хоч трішки приземлити:
– Олеже, спустися на землю. Чого ж ти радієш? Вже за рік на тебе чекає побут, рутина і сіра буденність! Усе кохання розвіється, ніби його і не було.
– От, коли мине той рік, тоді й буду про це думати, – без зайвих хвилювань відповідав я.
З моменту тієї розмови море часу минуло. Сидимо ми з дружиною на кухні, і прийшла нам обом до голови ідея наліпити пельмені. Як дружня кулінарна команда, працюємо в чотири руки: я м’ясорубку підготував, Олена тістом зайнята. А потім разом починаємо ліпити найгарніші у світі пельмені.
– Дивися, який у мене красивий вийшов, – хвалиться Оленка.
– Е ні, у мене краще виходить, – відповідаю я, усміхаючись, хоча неозброєним оком помічаю, що це зовсім не так.
В ході процесу роти нам обом від балачок не закриваються. То м’ясо обговорюємо, то походження слова “пельмень”. Для затишнішої атмосфери чогось таки бракувало. Точно – музики!
Увімкнув джаз. От і наступна тема для обговорення назріла. Вже з Оленою вирішили поговорити про те, які інструменти краще звучать у джазовому оркестрі. Але як можна слухати джаз і не випити якогось хорошого напою? Дістав із шафки подарункову пляшку, яка ще з Нового року пилом припадає. Для кого ж тримати?
– Олеже, та Ти смішний. Такий напій і під пельмені, – сміється жінка.
– Ну, не під пельмені, а під музику. Не будемо ж під джаз водичку попивати.
– Ну, тут і сперечатися не буду. Розливай! – загорілася азартом Олена.
Скуштували по ковточку, почали й враженнями ділитися, порівнюючи дорогі напої від тих, які купує більшість людей.
Для повного завершення картини мені ще бракувало кубинської.
– Ой, Олеже, що ж ми будемо пельмені з димом їсти?
– Та ти не хвилюйся, зараз перчику візьмемо, лаврового листочка в окріп кинемо – і про якусь кубинську й думати забудеш, – переконую я Оленку.
– Ну, раз ти так кажеш, то вже хай буде.
Сидимо із дружиною, як у Голлівудському кіно: у клубах диму з бокалом смачного напою, смакуючи домашні пельмені. Така картина точно заслуговує на всі можливі кінонагороди.
І де вона та рутина і сіра буденність? Мабуть, разом із димом у вікно вилетіла, бо скільки років її шукаю – а все знайти не можу.
Секрет простий – свято і щастя не шукати треба – їх вартує створювати самим!
Чи є у вас секрети щасливого подружнього життя?
