Шістдесятип’ятирічна Валентина Ігорівна розповідає: “Нам ще пощастило, що сестра на дачі з нами опинилася. Бо все трапилося так раптово. Я одразу збагнула, що це не жарти. Попросила чоловіка завести машину і відвезти Мар’яну у центральну лікарню. Тоді подзвонила старшому синові. Він приїхав, поговорив з лікарями – усе вирішив, про все домовився. Мар’яні було так погано, що я навіть боюся уявити, що з нею трапилося б, якби вона сама під час приступу залишилася. Навіть швидку не було б кому викликати.
Мар’яна – молодша сестра Валентини. Різниця у віці майже п’ять років. Наче не дуже значна, але на ділі це добряче простежується. У Валентини Ігорівни велика сім’я: двоє дорослих синів, невістки, онуки. Тому дім жінки ніколи не залишається пустим. Там завжди гостює хтось із рідні. Через це й будинок довелося розбудувати, облаштувати всі зручності, упорядкувати ділянку. Тепер це не маленька хатина на околиці міста, а цілий маєток. Хоч і скромних, зате свій.
Натомість Мар’яна живе сама. У квартирі. У центрі міста. Однак це не варте тієї самотності, що поглинає жінку з кожним новим днем тільки сильніше.
Валентина часто запрошувала сестру в гості. Остання із задоволенням погоджувалася. Часом гостювала у рідні навіть упродовж цілого тижня. Прилегла до дому ділянка у Валентини чимала, тому зайвою ще одна пара робочих рук не була. Сестра допомагала жінці збирати урожай, робити закрутки, поливати огірки, полоти грядки. Звичайно ж, після цього Мар’яна поверталася додому із повними сумками гостинців.
– А діти у сестри є?
– Донька тільки. Але вона вже давно переїхала до столиці. Я про неї давно нічого не чула і ще давніше бачила. Вона ніби й до матері не так часто приїжджає. Діана вийшла заміж. Власних дітей уже має. ЇЙ не до нас. Не до простого люду.
– Чому так?
– Чоловік у неї заможний. Власну фірму має. Раніше вони часто за кордон їздили. Мар’яна розповідала. Діана ж добре влаштувалася. Вона живе у столиці, має власну квартиру і заміський дім, багатого чоловіка, ніде не працює, тільки діток виховує. Хіба для щастя більшого треба?
Це пані Валентина пам’ятає з розповідей сестри. Втім, чи змінилося щось у племінниці зараз, жінка не знає. Від дівчини вже давно не було ніяких звісток. Жінка власноруч кілька разів намагалася зв’язатися з дівчиною через соціальні мережі. Але та тільки ігнорує. Діану не цікавила її рідня.
– Може, вона боялася, що ми у неї просити щось будемо? Або приїхати до неї захочемо? Та кому це потрібно. Ми й самі не гірше живемо. Усі працюють, квартири купили, машини мають, дітей народили – живи та тішся …
Останнім часом і близькі почали забувати про Діану. Ніхто більше не пише їй, не телефонує. Хіба що зрідка в розмові запитують, як вона там. А у відповідь рідні тільки руками розводять. Або повторюють те, що колись переповідала Мар’яна. Мовляв, донька живе, як у бога за пазухою.
– Контакти племінниці я маю. Коли з її матір’ю трапилося те горе, я їй одразу зателефонувала. Розповіла, що у Мар’яни інсульт. Кажу, ми відвезли її в лікарню, найстрашніше вже позаду. Однак лікарі попереджали про довгий процес відновлення.
Наступного дня Діана приїхала.
– Забігла у лікарню, пометушилася трохи. Поговорила з лікарем і втекла. До матері навіть не заглянула. Ми ж думали, що вона хоча б словом підтримає. Ну а в кращому випадку гроші на лікування дасть. Вирішили, якщо допомоги ніякої від племінниці, то назбираємо коштів самотужки. А тут нам повідомляють, що сестру виписують. Ось так ні з того ні з сього. Хвору жінку, яка пережила інсульт, додому відправляють. Дзвоню Діані. Запитую, що коїться і що нам робити. А вона мені у відповідь: я не можу нічим допомогти. Сама не працюю, грошей не маю, живу у домі чоловіка, ще й дітей виховую. Я ще трохи порозпитувала, але племінниця тільки відмахувалася, а потім взагалі телефон вимкнула. Ось така від неї допомога. Вирішили з чоловіком, що Мар’яну поки на дачу відвеземо. Вона ж ледь ходить. За стінку тримається. Говорити добре не може. Тож догляд за нею потрібен. І на чиї плечі це все? Ясна річ, що крім мене більше нікому.
Зараз Валентина Ігорівна дуже ображається на Діану. Не розуміє, як донька рідну матір у такій ситуації змогла покинути? Вона ж у достатку живе. Невже навіть на лікування рідній матері коштів шкода? Виховуй дітей, називається…
А що думаєте Ви?
Можливо, у Діани й справді все не так прекрасно, як описувала її матір?
