Щоразу на день народження до чоловіка приїжджає майже вся його родина. Я тоді можу цілу ніч на кухні стояти та готувати різні салати, випікати торт та нарізати фрукти. Потім ще біжу в магазин, бо не вистачає продуктів та повзаю навкарачки, то треба ще помити підлогу та витерти пилюку. Гості часто приходять без запрошення, тому я вже звикла до такого святкування.
Правда, всі чомусь приходять з порожніми руками, мовляв, головне не подарунок, а увага. Тобто ми ще маємо бути вдячні за те, що вони прийшли, посиділи, поїли та пішли. Мені ніхто не допомагає та я не маю часу, щоб сісти за стіл. Але чоловікові байдуже на подарунки, він сам не любить святкувати день народження вдома. Хоче, щоб ми тільки удвох пішли у кафе або ж поїхали на відпочинок. Деякі родичі живуть у інших містах, тому наша квартира перетворюється на безкоштовний готель. Удаємо, що дуже раді бачити двоюрідну тітку з дітками чи троюрідну сестру двоюрідної бабусі по татовій лінії. Мені було важко, добре, що Петро мені допомагав. Без нього я б не впоралася!
Ось вже вересень, через декілька днів у Петра іменини. Я вирішила зателефонувати до всіх родичів та попередила, що цього разу не треба приїжджати до нас у гості. Але не хотіла здаватися поганою господинею.
– Просто вам так далеко їхати, не хочемо, щоб ви втомилися з дороги – лагідно говорила у слухавку.
Першою відсіялася свекруха. Після такого “прохання” вона сказала, що у неї раптово з’явилися плани на цей день та, на жаль, не може до нас приїхати. А мені тільки за щастя її відсутність, бо не буде критикувати за столом мої страви. І так помалу список запрошених гостей зменшувався. Погодився хіба приїхати двоюрідний брат Степан.
Тоді я замовила суші та піцу. Але брат не оцінив такої “гостини”
– А де домашні салатики, котлети, мій улюблений холодець? Я прийшов з дітками своїми, вони будуть весь час сидіти голодними? – дорікав брат.
– Ну але ж ми попереджали, що не будемо цього разу святкувати день народження, просто посидимо вдома і все. – відповідає чоловік.
Тоді Степан піднявся з-за столу разом з дружиною, забрали дітей та мовчки пішли геть. Навіть не попрощалися та взяли торт, який нам подарували. Звичайний, магазинний, дешевий. Нехай вдома його і будуть їсти.
А ми з Петром зібралися та пішли у кіно, а потім повечеряли морепродуктами у ресторані.
– Це найкраще свято. Тільки ти та я! Більше нікого для щастя не треба – радісно казав чоловік.
Але тепер ми для всіх родичів зі сторони Петра стали поганими господарями, адже не хотіли їх приймати у гості. Але нам байдуже, що вони думають. Головне, що тепер ніхто до нас не те, що додому не приходить, а навіть не телефонує. Не почуюся винною у такій ситуації.
Подружжя вчинило правильно? Чому? А як би ви вчинили з такими нахабними родичами?
