Між мною, братом і батьками завжди було взаєморозуміння.
Ми жили разом і допомагали один одному. Згодом мій брат одружився і залишився в батьківському домі, а я після шлюбу пішов за зятя. У мене була неймовірна дружина, яку я щиро кохав.
Її сім’я мене добре прийняла, тому нам жилося добре. У нас було двоє синів. Ми з дружиною багато працювали і згодом побудували власний дім і купили авто.
Щодо мого брата, то з першою дружиною він розлучився. Після цього у нього було ще кілька жінок, але жодна з них не подобалася батькам.
Згодом мати почала нарікати і на мою дружину. Вона при кожній зустрічі критикувала її, тому я підсвідомо почав шукати приводи для сварок у сім’ї. Ми почали постійно сперечатися. Все закінчилося тим, що я повернувся назад до батьків.
Мати знайшла мені іншу жінку, але через деякий час ми також розійшлися.
Мої батьки померли кілька років тому, а я так і залишився самотнім. Брат все ж повернувся до колишньої дружини, хоча мати його відмовляла. Зараз у них щасливе життя.
Мати моїх дітей більше не хоче мене бачити, однак я досі кохаю її. Вона вважає мене зрадником і проти нашого спілкування з дітьми.
Я спробував знайти нову сім’ю і повівся на шлюбне оголошення в газеті. Все закінчилося тим, що та жінка відібрала у мене всі статки, а я тепер навіть не маю в що вдягнутися.
Зі свого гіркого досвіду хочу сказати, що варто берегти своє щастя з молодості, а батькам не слід руйнувати долю своїх дітей.
А ви згідні зі словами чоловіка?
