З самісінького дитинства я мріяла про ідеальне весілля. Коли Дмитро запропонував мені стати його дружиною – я вже мала чіткий план, що вдягну, як виглядатиме зал, кого з гостей запрошуватиму.
Якби ж я тоді знала, що сама все зіпсую!
Святкування відбувалося за містом. Ресторан був неймовірним – чудова і простора територія, затишний готель поруч із залом – все, як я й хотіла. Довго тепер не посидиш – треба дотримуватися правил воєнного часу, тож після 10 години вечора гулянка почала потроху стихати.
До одинадцятої години всі гості розбрелися по своїх номерах. І ми з Дмитром відправилися до свого люксу.
Ми були такі втомлені, що навіть не помітили, як не закрили до кінця двері. Залишили невелику шпаринку. Хто ж знав, що така невинна помилка коштуватиме нам так дорого…
Цілу ніч ми тільки цим і займалися… Не могли втриматися, зупинитися. А вранці очей підвести від сорому не могли.
Надто цікаво було, що ж нам подарували родичі, от ми й просиділи до ранку, розглядаючи уважно усі конвертики, пакетики і коробки. Не обійшлося і без бурхливих обговорень:
– Але то вже мій дядько скнара – не міг ще кілька купюр докласти, щоб вже так не падати лицем в бруд?
– А тітка Світлана хіба краща? Поглянь, який сервіз вона нам подарувала? Я б такий навіть найгіршим ворогам не передаровувала.
Помили кісточки усім без винятку.
Вранці спустилися до сніданку і второпали, що відбувається щось дуже дивне.
– Мамо, чому всі так сердито на нас дивляться?
– Двері треба було щільніше закривати, перш ніж поливати своїх родичів брудом, – злісно відповіла мама.
Ми з Дмитром ледь пережили той день… Хотілося крізь землю провалитися, так вже соромно було.
От тобі й ідеальне весілля. Тепер і гадки не маю, як просити в рідні пробачення…
Язик без костей ще нікого ні до чого хорошого не привів. Зовсім навпаки. Судити і обговорювати когось – найлегше, а сказати “пробач” – буває в рази складніше. Не дарма кажуть: “Слово – не горобець. Вилетить – не впіймаєш!” Треба слідкувати за тим, що ми говоримо про наших близьких і намагатися казати лише те, що їм було б приємно почути, якби вони були поруч.
Що порадите молодятам? Як виправити свою помилку?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
