Вадим до свого повноліття жив у дитячому будинку. Хлопчик ще в дитинстві дав собі слово, що обов’язково знайде рідну маму, коли випаде така нагода. Як тільки він покинув стіни притулку, то взявся виконувати давню обіцянку.
У Вадима була мета: запитати в цієї жінки, чому вона так з ним вчинила. Саме тому батька він знати не хотів.
Вихователі розказували, що хлопчик потрапив до них у віці одного року. Він був абсолютно здоровим і розвиненим малюком. Хлопець все життя мріяв почути пояснення від біологічної матері і розумів, що не заспокоїться, поки не дізнається.
Проте у Вадима була одна особливість. Пропорції його зовнішності виглядали несиметричними. Голова була доволі великою на фоні маленького тіла. Через це потенційні батьки обходили його стороною із жалістю в очах.
Однак з віком ця особливість зникла і Вадим став симпатичним юнаком. Та дітей-підлітків ніхто всиновлювати не хоче. Тому дитячий будинок хлопець покинув, коли йому виповнилося 18 років.
Спочатку Вадим вступив у коледж, де навчався на столяра. Через декілька місяців він роздобув адресу мами і вирушив на зустріч з нею.
Хлопець стояв перед дверима будинку, а серце буквально вистрибувало з грудей. Ось вона довгоочікувана мить. Та чи готовий він до неї? І що сказати цій жінці? З чого почати розмову? Вони ж чужі люди.
Вадим подзвонив у дзвінок. Дороги назад не було. Хвилювання почало зростати пропорційно із наближенням звуків важкої ходи по той бік дверей.
На порозі з’явилася жінка, закутана в хустку:
– Ви з комунальної служби? – запитала незнайомка.
Хлопець, несподівано навіть для себе, схвально кивнув головою.
– Нарешті. На вас завжди потрібно так довго чекати.
Жінка запросила юнака всередину. Там він побачив старі меблі, обдерті стіни і повну відсутність ремонту. Очевидно, розкішного життя незнайомка не знала.
– Які у вас проблеми? – Вадим намагався відповідати образу комунальника.
– У ванній протікає труба з водою, – поскаржилася жінка.
Хлопець відремонтував старий сифон. У будинку він побачив квитанції за комуналку, де було вказано прізвище власниці будинку. Безсумнівно, вона була його матір’ю.
Вадим навіть здогадався, чому матір відмовилася від нього. Вона сама була практично дитиною. Тобто її розвиток зупинився багато років тому. Жінка була інвалідом.
Незнайомка запросила хлопця до столу, щоб пригостити його чаєм.
– Скажіть, чому ви живете тут одна? І умови навколо жахливі. Хіба немає кому вам допомогти? – обережно запитав Вадим.
– Я самотня. У мене був син, але його забрали від мене. Сказали, що я не в змозі виростити його, – сумно сказала жінка і розплакалася. – Я народилася здоровою дівчинкою, але після аварії у мене залишилася невиліковна травма, яка вплинула на мій розвиток. Та я наважилася народити собі малюка, бо була впевнена, що з ним все буде гаразд. Та соціальні служби не дозволили виховати дитинку.
Вадим вирішив, що буде допомагати жінці. Він освіжить ремонт у її домі і купить нові меблі. А чи зізнаватися в тому, ким він є насправді, ще подумає.
А як би ви вчинили на місці хлопця?
