Я йшла до невістки в лікарню з важким серцем. Не знала, як в очі їй подивитися.
Нема жодного виправдання моєму сину. Ніколи й подумати не могла, що він на таке здатний.
– Привіт, Мар’яночко! Як у тебе справи?
Нещасна лежала обличчям до стіни і заливала подушку слізьми.
– Як малюк? Вже знаєш, як назвеш?
– Не буду я його називати і забирати його теж не буду! Не потрібні ми нікому.
– Що ти таке говориш, люба моя! Я у тебе є, все налагодиться — от побачиш.
В той момент до палати зайшла санітарка, яка тримала на руках маленького хлопчика, який кричав з усіх сил. Відчував, мабуть, що мамину увагу треба якось привернути.
– Мар’янко, поглянь, як син твій слізьми заливається. Невже не погодуєш? То чим же ти краща за мого сина тоді?
Невістка трохи помізкувала, а потім піднялася з ліжка і взяла немовля на руки. Почала годувати, заспокоювати його. Вже за кілька хвилин сита і задоволена дитина спокійно лежала на її материнських руках.
– Ви праві, Валентино Юріївно. Нікому я його не віддам. Іванком назву — на честь покійного батька.
– Після виписки до мене переїдеш. Я тобі у всьому допомагатиму — сама не залишишся.
– Та як же це? Що люди скажуть? Колишня невістка зі свекрухою під одним дахом живуть… Комедія якась! Засміють нас.
– Що тобі до людей? Хіба не байдуже, що вони говоритимуть?
Після довгих і наполегливих вмовлянь невістка таки дала згоду! Ну, й дякувати Богу. Житимемо втрьох — не пропадемо!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Поки Мар’яна лежала на збереженні на порозі мого дому з’явився Павло.
– Привіт, мамо! Я от по речі свої прийшов. Їдемо з Улянкою закордон на заробітки. Може, кілька гривень у тебе позичу… Треба ж буде перший час на щось жити.
– Ти глянь на нього! Бачте, як розігнався! Гроші він у мене братиме! Ні копійки тобі не дам! У мене тепер є онук, от на нього й витрачатиму усі свої заощадження.
– Та який він тобі онук?! Нагуляла його Мар’яна! Мені Уляна все про неї розповіла.
– Та бреше вона нахабно, а ти, дурень, віриш кожному її слову. Їй від тебе лише одне треба — гаманець твій.
– Неправда. Уляна добра і вірна дівчина. По-справжньому мене кохає — не те що Мар’яна твоя.
Дивилася на свого телепня і не розуміла, коли він став таким самим негідником, як і його батько, який покинув мене з животом мало не до носа.
– Йди, Павле, з Богом. Хай тобі щастить, але помочі від мене не чекай.
Минав час. Невістка біля мене трохи віджила: влаштувалася на роботу, почала гарну копійку заробляти, а я на пенсію вийшла, щоб онучка доглядати.
Коли Іванко трохи підріс, Мар’яна почала по вечорах кудись ходити. Стоїть біля дзеркала годину і чепуриться.
– То коли його додому приведеш нарешті?
– Кого? – розгубилася невістка.
– Як це кого? Того, до кого ти на побачення щосуботи бігаєш…
– Та ми просто дружимо.
– Мар’яно, я не вчора народилася! Я хоч і стара, але не дурна. Любить тебе?
– Каже, що любить…
– Про Іванка знає?
– Звісно. Я ще на першій зустрічі йому відверто про все розповіла.
– І не втік? Значить хороший! В неділю запроси його на святковий обід. Будемо знайомитися.
Орест мені дуже сподобався: добрий, лагідний, кумедний. А щедрий який — приніс 2 великі букети квітів, а малому подарував машинку і конструктор. В дитини аж очі загорілися!
Не минуло й місяця, як кавалер невістки зробив їй пропозицію руки і серця. Пообіцяв мені, що любитиме Іванка, як свого рідного. Я повірила… Дасть Бог — все так і буде.
Не кривитиму душею — важко було змиритися з тим, що Мар’яна з малим тепер зі мною не житиме, але нічого! В гості будуть навідуватися частіше.
Не знала я тоді, що на мене чекав сюрприз від синочка.
Одного прекрасного вечора з’явився на порозі моєї квартири. Вигляд у нього був, м’яко кажучи, кепський.
– Мамо, ти не уявляєш, що зі мною було! Уляна всі гроші з мене витягла, а коли я захворів — кинула мене і знайшла собі багатенького папіка. От я і повернувся на Батьківщину. А про Мар’янку вона усе набрехала!
– Казала я тобі, дурню, казала! А ти не слухав.
– Нічого. Я у неї пробачення попрошу і все налагодиться.
– Пізно, Павлику. Вона давно вже заміжня! Чоловік у неї прекрасний, тож не смій до них наближатися. Так вже й бути! Надвір тебе не вижену. Залишайся зі мною.
Тепер я ніколи не відчуватиму себе самотньою, бо маю чудову доньку, хорошого зятя, коханого онука і горе-сина на додачу! Хіба для щастя іще щось треба?
Ця історія вчить нас бути милосердними до інших, чуйними до їхнього горя. Якби не підтримка свекрухи, дівчина у відчаї могла б залишити свою дитину, про що б шкодувала до кінця своїх днів. Один добрий вчинок змінив життя одразу 3 людей, які знайшли одне в одному любов і прийняття.
Чи вірите Ви в такі стосунки між свекрухою і невісткою?
Напишіть нам у коментарях
Фото з відкритих джерел
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Приколи українською. Картинки та жарти на будь-який смак
Просто жити: 11 способів припинити все ускладнювати
7 фільмів, заснованих на реальних подіях, в які складно повірити
Бохо-кежуал: чудові літні образи для жінок 45+
5 способів зацікавити чоловіка
Неприємності почалися через місяць після новосілля. У квіткових вазонах з’явилися недопалки від сигарет
Велике кохання навідується лише після великої помилки
Яке істинне обличчя приховує жінка під маскою знака Зодіаку?
Фантастичні здібності, якими володіють тільки немовлята
