– Що ж ти за мати така, яка готова вигнати своїх рідних доньок на вулицю? – здивовано питала мене подруга.
Я тільки всміхалася — пояснювати щось було несила, та й з якого дива мені виправдовуватися перед кимось?! Я вважаю, що все роблю правильно.
Розсудіть самі…
Все життя тягнула двох доньок на собі. Дбала про них, забезпечувала всім необхідним. Вони ніколи ні в чому потреби не мали.
Про себе такого сказати не можу — заради дітей я жертвувала усім. Навіть подруг розгубила, бо ніколи не могла дозволити собі з ними банально на каві посидіти.
Нарешті моїй старшій доньці Ірині виповнилося 20. Я сподівалася, що вона знайде собі якийсь підробіток і хоч трохи мені допоможе грошима, але не так все сталося, як гадалося.
Працювати моя доня навіть не збиралася, натомість привела до хати хлопця і заявила, що виходить заміж. Подітися їм нікуди — тож будуть жити зі мною. Дозволила — що було робити?
Все було б нічого, якби за 3 роки молодшенька не почала в дівки бавитися.
Тепер на моїй шиї сиділи 2 доньки, зять та ще й маленький онук.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я поверталася з роботи і ледь трималася на ногах. Хотіла відпочити, посидіти в тиші, але куди ж там?! Вдома постійні скандали – 2 рідні сестри, а жерлися так, що сусідам чутно було.
– Мамо, скажи їм нехай уже вимітаються з квартири. Вони вже дорослі! Чого я маю за їхньою дитиною прибирати?
– От народиш своїх — я на тебе подивлюся, — відповідала старша.
Грошей на всіх не вистачало — зять приносив копійки, то ще й надумав собі на машину відкладати. Але я терпіла — вони ж мої діти!
Не встигла оком змигнути, як і Юлька кавалера притягла в нашу двокімнатну квартирку.
– Мамо, це Дмитро! Я його кохаю. Ми одружимося і житимемо тут.
– Як це тут? Де? У ванній спатимете?
– Чого у ванній? В кімнаті. Тобі ж самій легше буде примоститися на кухні чи в коридорі.
– Я проти! Юлю, це зараз зовсім не на часі.
– Ех, мамо. Виходу іншого у нас нема. Я вже вагітна.
Я поглянула на обох своїх доньок і усвідомила, що виховала егоїсток, які здатні любити тільки себе самих.
Тоді я видихнула і наважилася сказати те, що давно в мені накипіло:
– Значить так, любі мої! Даю вам рівно 2 тижні на те, щоб ви забралися геть з моєї квартири. От помру — тоді й будете собі її ділити, як вам заманеться, а поки я на той світ не збираюся. Поживу бодай трохи для себе.
– Ти що збожеволіла? А куди нам подітися? – кричала Ірина.
– У твого чоловіка є село. В селі будинок — от і їдьте собі туди. Ти може хоч там подорослішаєш і навчишся брати на себе бодай якусь відповідальність.
– А ми? Виженеш на вулицю вагітну доньку? – скиглила Юля.
– У тебе робота є? Є! Будеш тепер свою зарплату витрачати не на манікюри і нове шмаття, а на оренду квартири і оплату комуналки.
Доньки спочатку навіть бачити мене не хотіли, але минав час, і їхня злоба потроху минала. Та й з онуками хтось же має допомагати.
Нічого! Прийде той час, коли вони усвідомлять, що я мала рацію. В цьому я навіть не сумніваюся.
Діти, які ховаються від труднощів і відповідальності за маминою спідницею, ніколи так і не стануть дорослими. Їхнє життя не буде повноцінним. Треба мати неабияку відвагу, аби сказати своїй рідній дитині “Ні!”, але це обов’язковий крок, який допомагає усім усвідомити, що кожен сам коваль свого щастя, тому ніхто нікому нічого не винен.
Чи підтримуєте Ви головну героїню історію?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Сьогодні Ліда дізналася, що чоловік має іншу. Вона твердо вирішила не влаштовувати концертів
Приколи українською. Картинки та жарти на будь-який смак
7 фільмів, заснованих на реальних подіях, в які складно повірити
Бохо-кежуал: чудові літні образи для жінок 45+
5 способів зацікавити чоловіка
Неприємності почалися через місяць після новосілля. У квіткових вазонах з’явилися недопалки від сигарет
Велике кохання навідується лише після великої помилки
Яке істинне обличчя приховує жінка під маскою знака Зодіаку?
Фантастичні здібності, якими володіють тільки немовлята
Морська сіль для обличчя
