Дружба Варвари з Ніною була дуже давня. Вони виросли в одному дворі і завжди ділилися сокровенним. Дитинство Ніни було важким, її тато пив, мати терпіла. Маленька дівчинка завжди намагалася втекти з дому, щоб того не бачити, а часом просто боялася повертатися до батьків. Варя всіляко підтримувала подругу. Її батьки багатими не були, але жили дружньо, мирно. Вони все розуміли і навіть деколи дозволяли Ніні ночувати у них вдома.
Час минав, дівчата виросли. Ніна стала красунею, завжди подобалась хлопцям. А Варя перебувала в тіні подруги, проте ніколи не скаржилась. Її ця роль влаштовувала. Поки подруга ходила на побачення, вона сиділи в бібліотеці або музичній школі. Про велике кохання мріяла, проте лиш таке, як у романах, щоб на все життя.
– Ти свого принца до пенсії чекатимеш, – насміхалася Ніна.
– Зато коли дочекаюсь… Він буде найкращим.
– Дивна ти, немає таких. Он Льоша на тебе заглядає, поспілкуйся, можливо, щось вийде.
– Так він геть не цікавий. Лише ходить і пиво п’є з пацанами.
– Всі такі зараз, що поробиш. А ти з ним ходи.
Всі чи не всі такі, а Ніна обрала собі розумного і хорошого. Анатолій закінчив інститут, був інженером, мав хорошу роботу. Він покохав Ніну і всіляко намагався їй догоджати. Утім дівчина вважала, що могла знайти ще кращого і сприймала його турботу за належне.
– Твій Толік такий добрий до тебе! Він золотий!
– Та де? Заробляє копійки, весь час в собі замкнений, ні в ресторан не хоче піти зі мною, ані на танці.
– А воно тобі треба? З таким можна і вдома посидіти.
– Та нудно дома, скільки можна.
Ніні дійсно було не цікаво. Вона прагнула яскравого життя, хотіла гуляти в компанії, подорожувати. Та наразі Анатолій не міг їй того дати. Так минали роки. Ніна ходила на вечірки з подругами, а її чоловік чекав дома. Дітей вони не мали, не виходило, та й, здавалося, що дружина їх не хотіла, принаймні не наполягала.
Одного дня молоде подружжя завітало в гості до Варвари. Її тато вже помер, а матір була дуже хвора, лежала в лікарні.
– Господи, в тебе вдома нічого не змінилося, – не приховувала здивування Ніна.
– А мені так подобається. Гарні спогади про тата.
– Та повикидай цей мотлох. Лише пил збирає.
– Ти що, це ж повне зібрання Бальзака, а це Стендаль.
Ніна не могла зрозуміти тієї любові до книг і до усього старого. Та Толік був у захваті, він все роздивлявся. А коли побачив у дворі старий автомобіль тата Варі не стримував емоцій:
– Давай я подивлюсь до машини. Вона в чудовому стані, можна зремонтувати, пофарбувати і буде ляля. Це дуже цінна модель, раритет.
– Хочеш — ремонтуй!
– Тобі робити немає що? Думай, як роботу гарну знайти і гроші заробляти. Він мотлох хоче перебирати, уявляєш, – нервувала Ніна.
Наступного дня вони поїхали. Варя не розуміла, чого її подруга постійно принижує чоловіка, та влазити в їх стосунки не хотіла. Через кілька місяців Ніна повідомила, що вони розлучаються. Причини не сказала, а лишень те, що Толік нічого не вартий. Та раптом одного дня Варя почула дзвінок.
– Варя, привіт! Це Анатолій. Я мушу сказати тобі дещо дуже важливе!
– Не хочу з тобою говорити. Ти Ніну покинув.
– Я покинув? Вона собі хахаля знайшла, і як виявилося зустрічалася з ним вже пів року.
– Вона б ніколи так не вчинила, – підкреслила Варя, хоча сама розуміла, що “вчинила б”.
Анатолій дуже просив про зустріч. Врешті вона погодилась.
– Варя, знаєш, мені навіть не шкода, що шлюб розпався. Я завжди відчував себе непотрібним, зайвим на цій вечірці. Та лишень тепер розумію, що просто не кохав її.
– Ну і коли ти це зрозумів? Навіщо витрачав час Ніни?
– Коли в тебе гостювали. В якусь мить я відчув, що ти моя рідна душа. Ми схожі і я хочу бути поряд. Я кохаю тебе!
– Ти що? Ніколи! Йди геть! Ніна ж моя подруга!
Варвара вигнала його і наказала не приходити більше. Проте він все дзвонив. З часом вони почали просто спілкуватися. Годинами могли по телефону розповідати про книжки чи цікаві фільми. Згодом Варя зрозуміла, що вже не зможе без цих розмов. Толік почав приходити, полагодив все і домі, і навіть ту автівку відреставрував. Варя вирішила розповісти Ніні все чесно.
– О, та ви два черевики – пара. Однакові, наче пенсіонери, – насміхалась Ніна. – Ти завжди мені заздрила, от і підбирай його за мною.
Це були образливі слова, адже тоді ніякі стосунки не поєднували Варю з Толіком. Вона в усьому зізналась чесно. Крім того, Ніна вже збиралась одружуватись з тим своїм коханцем.
Минуло ще кілька місяців. Варя перестала спілкуватися з Ніною. Їй було неприємно. А Толік все приходив і не відступав. Одного дня він залишився. Жінка зрозуміла, що він і є її долею. І нехай принц з’явився, коли їй було вже тридцять п’ять, утім він той єдиний, якого варто було чекати.
Зараз вони очікують на дитину. Щасливі та закохані. Варі довелося заплатити за все це дружбою. Та чи справді вона була?
