Михайло взяв за дружину Світлану саме тому, що підкорила його сильним і незалежним характером. Вона завжди стверджувала, що не стане домогосподаркою і не стоятиме біля плити, а матиме свою фірму і буде нею керувати.
Керівником дружина поки не стала, але коли їхній донечці виповнилося всього два роки, Світлана вийшла на роботу. Та Михайло й не думав, що буде так складно. Метушливим видався і черговий ранок.
– Свєта, ти забереш Даринку з садочка?
– Ні, сьогодні ніяк. В мене важкий день. Важлива конференція з партнерами. Якщо все вдасться — отримаю новий контракт.
– Добре, я заберу.
– Ось бутерброди, я побігла.
Дружина поцілувала Михайла і зникла. Він стояв покинутий і пішов вдягати маленьку донечку, а тоді прасувати собі сорочку. Поки вів Даринку в садок вона розплакалася, бо ніяк не хотіла туди йти. Побачивши виховательку — передав дитину і поспішив на роботу.
Працювати йому було важко. Втомлена голова зовсім не хотіла думати, мало не заснув під час обідньої перерви.
– Ти щось погано виглядаєш, Михайле, – підійшла колега Ольга, – Не добре доглядає тебе дружина.
– Я сам можу дати собі раду.
– Ну дивись, якщо що, я можу тобі допомогти. От наприклад сорочку прасувати.
Оля вже давно фліртує з Михайлом. Вона б радо вийшла за нього заміж, та його не цікавила.
Наприкінці робочого дня колеги запросили Михайла в бар. Він вже хотів погодитися, та раптом почув дзвінок.
– Михайло Петрович, тут Даруся вже одна залишилася, ви її будете забирати?
– О, Господи! Вже біжу!
Михайло забрав донечку, приїхав додому і взявся готувати вечерю. Дружина повернулася пізно увечері.
– Привітай мене! Все вдалося! Контракт мій! Так що влітку їдемо на море!
– Радий за тебе!
– І все? Ти що ображений?
– Ні, просто я так більше не можу. Я все вдома роблю. Їсти немає що, безлад. Дитина росте і матері не бачить.
– Ти ж знав, що для мене робота понад усе. Я тебе попереджала!
– Я думав, що дочка тобі буде важливіше.
– Для вас стараюся.
– Скоріше для себе!
Вони страшенно посварилися. Не розмовляли і зранку. Коли Михайло прокинувся — Світлана вже виходила на роботу.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Ти забереш Дарину з садка.
– Навряд, я подзвоню.
Засмучений Михайло зателефонував своїй матері і поскаржився.
– Я тебе попереджала. А ти мене не чув. Що твоя дружина зробила з тобою? Ти перетворився на домогосподарку! Так не має бути! Жінка має сидіти дома і слідкувати за порядком! Все, сьогодні я приїду і допоможу тобі все поприбирати і їсти привезу.
Збираючись додому, Михайло отримав повідомлення від дружини: “Дарусю забрала. Ми чекаємо дома!”.
Та Валентина Іванівна випередила свого сина. Вона приїхала до них додому з клунком продуктів і миючими засобами. Яким був її подив, коли двері відчинила Світлана.
– Доброго дня, заходьте!
– Доброго! А я приїхала вам допомогти.
– А треба? Краще заходьте вечеряти!
Валентина Іванівна зайшла і побачила, що в хаті прибрано, на столі вечеря.
– Коли ти все встигла?
– Магія, – посміхнулася Світлана, яка замовила вечерю в ресторані та викликала клінінгову службу.
Михайло зайшов і насправді подумав, що це його мати постаралася.
– Ні синочку, це твоя Світлана така молодчина! Все встигає! Вчитися в неї треба!
– Так, дорогий. А ще в мене є сюрприз, на вихідні ми їдемо відпочивати в гори!
Михайло щиро зрадів, що нарешті вони відпочинуть усі разом. Він розумів, що дружина в нього унікальна і таких треба берегти. Він обійняв її і сказав:
– Яка ти в мене молодчина! Все ми з тобою подолаємо!
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
