Дружба Варвари з Ніною була дуже давня. Вони виросли в одному дворі і завжди ділилися сокровенним. Дитинство Ніни було важким, її тато пив, мати терпіла. Маленька дівчинка завжди намагалася втекти з дому, щоб того не бачити, а часом просто боялася повертатися до батьків. Варя всіляко підтримувала подругу. Її батьки багатими не були, але жили дружньо, мирно. Вони все розуміли і навіть деколи дозволяли Ніні ночувати у них вдома.
Час минав, дівчата виросли. Ніна стала красунею, завжди подобалась хлопцям. А Варя перебувала в тіні подруги, проте ніколи не скаржилась. Її ця роль влаштовувала. Поки подруга ходила на побачення, вона сиділи в бібліотеці або музичній школі. Про велике кохання мріяла, проте лиш таке, як у романах, щоб на все життя.
– Ти свого принца до пенсії чекатимеш, – насміхалася Ніна.
– Зато коли дочекаюсь… Він буде найкращим.
– Дивна ти, немає таких. Он Льоша на тебе заглядає, поспілкуйся, можливо, щось вийде.
– Так він геть не цікавий. Лише ходить і пиво п’є з пацанами.
– Всі такі зараз, що поробиш. А ти з ним ходи.
Всі чи не всі такі, а Ніна обрала собі розумного і хорошого. Анатолій закінчив інститут, був інженером, мав хорошу роботу. Він покохав Ніну і всіляко намагався їй догоджати. Утім дівчина вважала, що могла знайти ще кращого і сприймала його турботу за належне.
– Твій Толік такий добрий до тебе! Він золотий!
– Та де? Заробляє копійки, весь час в собі замкнений, ні в ресторан не хоче піти зі мною, ані на танці.
– А воно тобі треба? З таким можна і вдома посидіти.
– Та нудно дома, скільки можна.
Ніні дійсно було не цікаво. Вона прагнула яскравого життя, хотіла гуляти в компанії, подорожувати. Та наразі Анатолій не міг їй того дати. Так минали роки. Ніна ходила на вечірки з подругами, а її чоловік чекав дома. Дітей вони не мали, не виходило, та й, здавалося, що дружина їх не хотіла, принаймні не наполягала.
Одного дня молоде подружжя завітало в гості до Варвари. Її тато вже помер, а матір була дуже хвора, лежала в лікарні.
– Господи, в тебе вдома нічого не змінилося, – не приховувала здивування Ніна.
– А мені так подобається. Гарні спогади про тата.
– Та повикидай цей мотлох. Лише пил збирає.
– Ти що, це ж повне зібрання Бальзака, а це Стендаль.
Ніна не могла зрозуміти тієї любові до книг і до усього старого. Та Толік був у захваті, він все роздивлявся. А коли побачив у дворі старий автомобіль тата Варі не стримував емоцій:
– Давай я подивлюсь до машини. Вона в чудовому стані, можна зремонтувати, пофарбувати і буде ляля. Це дуже цінна модель, раритет.
– Хочеш — ремонтуй!
– Тобі робити немає що? Думай, як роботу гарну знайти і гроші заробляти. Він мотлох хоче перебирати, уявляєш, – нервувала Ніна.
Наступного дня вони поїхали. Варя не розуміла, чого її подруга постійно принижує чоловіка, та влазити в їх стосунки не хотіла. Через кілька місяців Ніна повідомила, що вони розлучаються. Причини не сказала, а лишень те, що Толік нічого не вартий. Та раптом одного дня Варя почула дзвінок.
– Варя, привіт! Це Анатолій. Я мушу сказати тобі дещо дуже важливе!
– Не хочу з тобою говорити. Ти Ніну покинув.
– Я покинув? Вона собі хахаля знайшла, і як виявилося зустрічалася з ним вже пів року.
– Вона б ніколи так не вчинила, – підкреслила Варя, хоча сама розуміла, що “вчинила б”.
Анатолій дуже просив про зустріч. Врешті вона погодилась.
– Варя, знаєш, мені навіть не шкода, що шлюб розпався. Я завжди відчував себе непотрібним, зайвим на цій вечірці. Та лишень тепер розумію, що просто не кохав її.
– Ну і коли ти це зрозумів? Навіщо витрачав час Ніни?
– Коли в тебе гостювали. В якусь мить я відчув, що ти моя рідна душа. Ми схожі і я хочу бути поряд. Я кохаю тебе!
– Ти що? Ніколи! Йди геть! Ніна ж моя подруга!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Варвара вигнала його і наказала не приходити більше. Проте він все дзвонив. З часом вони почали просто спілкуватися. Годинами могли по телефону розповідати про книжки чи цікаві фільми. Згодом Варя зрозуміла, що вже не зможе без цих розмов. Толік почав приходити, полагодив все і домі, і навіть ту автівку відреставрував. Варя вирішила розповісти Ніні все чесно.
– О, та ви два черевики – пара. Однакові, наче пенсіонери, – насміхалась Ніна. – Ти завжди мені заздрила, от і підбирай його за мною.
Це були образливі слова, адже тоді ніякі стосунки не поєднували Варю з Толіком. Вона в усьому зізналась чесно. Крім того, Ніна вже збиралась одружуватись з тим своїм коханцем.
Минуло ще кілька місяців. Варя перестала спілкуватися з Ніною. Їй було неприємно. А Толік все приходив і не відступав. Одного дня він залишився. Жінка зрозуміла, що він і є її долею. І нехай принц з’явився, коли їй було вже тридцять п’ять, утім він той єдиний, якого варто було чекати.
Зараз вони очікують на дитину. Щасливі та закохані. Варі довелося заплатити за все це дружбою. Та чи справді вона була?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
