Василина наpoдила гарну й здорову дівчинку. Але сама підвестися з ліжка не змогла: лiкарі не помилилися

Ольга приїхала у це село випадково. Ніхто не знав звідки вона взялась. Було відомо лише те, що живе вона у баби Стефи. Так і причепилось до неї прізвисько “квартирантка”. Стала вона працювати вчителем молодших класів у школі. Навіть діти поза очі так її називали.

Але була одна людина, яка називала її Олею – сусідка Василина. Вони були майже одного віку, але у Василини вже був чоловік та син, а Ольга була самотня. Ніхто не розумів, чому вони подружилися. Можливо через те, що Василина і раніше часто забігала до баби Стефи, аби допомогти. А тепер, ще й поговорити було з ким.

Оля з дитинства жила в інтернаті. Їх з братом розлучили одразу після того, як батьків-пияків позбавили батьківських прав. З самого дитинства Ольга була дуже роботящою дівчиною. Завжди мріяла знайти брата, а ось з особистим життям складалося не дуже. Хлопці просто не звертали на неї уваги. Навіть Василина почала їй про це говорити:

– Ти б десь до клубу пішла, чи у кіно, а то сидиш з бабою і на роботу ходиш! Де ж ти того хлопця знайдеш?

А так і було, дівчина нікуди не хотіла ходити. Спілкувалася вона лише з бабою Стефою та сім’єю Василини.

До речі, остання знову завагітніла. Василина ділилася своїми переживаннями з подругою:

– Лікарі ще після перших пологів заборонили мені народжувати вдруге, тому що про себе може нагадати стара хвороба. Але сподіваюся, все буде добре.

Подруга намагалася всіляко підтримати Василину, але лікарі підтвердили усі побоювання. Жінка вирішила не розповідати про це чоловікові і пішла народжувати. На світ з’явилася дівчинка. Але щастя враз змінилося на відчай – Василина більше не могла ходити.

Так вони і повернулися додому. Павло – чоловік жінки ніс на руках і доньку і дружину. Колись щасливий будинок враз став сірим та похмурим. Оля вирішила всіма силами поставити подругу на ноги. Вони стала читати всю медичну літературу, яку тільки могла знайти. Поїла Василину різними травами та засобами, робила масаж і доглядала за сім’єю.

Минуло декілька років, син Сашко пішов до школи, а маленька Іринка бігала будинком. Мамою вона називала і Василину, і Ольгу. А ось Павло настільки від цього втомився, що почав повертатися додому дуже пізно. Одного разу, Оля вирішила дочекатися його і поговорити. Дівчина вклала спати дітей, Василину, а сама сіла на терасі і чекала повернення чоловіка.

Коли вона його побачила, то вмить побігла до хвіртки і запитала:

– Павле, нам з тобою треба поговорити…

– Про що будемо говорити, – вмить схопивши за талію сказав чоловік. – Про те, що я підло себе поводжу? Про те, що я поганий чоловік? Не можу я її кинути. Та і діти є, але мені жінка треба! Я ж здоровий чоловік. А ти мені вже дуже давно подобаєшся…

Павло почав притискати Ольгу ближче. Вона намагалася вирватися із солодкого полону. Дівчина ніколи такого не відчувала…

Коли Оля прийшла до Василини наступного дня, та зустріла її із посмішкою на обличчі:

– О привіт! А тут вже Павло повернувся, сидить там із дітьми бавиться. Сідай чай пити!

– Та ні, дякую. Я просто зайшла перевірити, чи все добре. Там ще бабі Стефі треба з грядками допомогти. Я вже піду.

З того часу, вона щосили намагалася не зустрічатися з Павлом. Але одного разу, він таки зупинив її біля хвіртки:

– Пробач, будь ласка, що так вийшло…

– Не хвилюйся, я нікому нічого не розповім. Та і говорити там немає про що… Йди до дітей і дружини.

Він вдячно подивився на неї і сказав:

– Лікарі сказали, що є надія на одужання.

Оля вже знала про те, що у Василини є шанс знову стати на ноги. Лікарі казали про хороші результати аналізів. Жінка заново вчилася ходити.

– Василині вже краще. Лікар сказав нам їхати на море влітку і ти поїдеш із нами. ти для цієї сім’ї зробила занадто багато. Дозволь віддячити.

Та коли настало літо, дівчина зібрала речі та поїхала з села. Сказала Василині, що знайшла брата і тепер їде до нього. Пообіцяла дзвонити і писати листи.

Минали тижні і місяці, а вісточки від Олі так і не було. Василина навіть стала трохи ображатися. Та з часом, всі починали забувати про Олю. Через три роки, прибігла баба Стефа, уся в сльозах… Прийшов лист від виховательки Олі з дитячого будинку. Виявилося, вона у неї жила, а не у брата. Інколи вона писала Стефі листи, а зараз прийшов цей. Там було сказано, що дівчина померла. Був грип, потім пневмонія, ускладнення…

– Але в неї дитина є, донька. А тепер, її можуть забрати в інтернат. Павле, ти ж в курсі, про дитину і про те, чому вона так швидко із села поїхала тоді. Хіба та нещасна дитина тепер має рости сиротою? Звичайно, це твоє рішення, я більше і слова не скажу. Оля і так на мене б гнівалася, за те, що я так багато тобі розповіла.

Але Павло клявся дружині, що ні про яку дитину нічого він не знає і взагалі, час іти спати, завтра Різдво.

Але Василина ніяк не могла заспокоїтися. Тривожні думки ніяк не давали їй заснути. Вранці вона встала і сказала Павлові подивитися за дітьми:

– Так, будь вдома, я скоро прийду.

Василина побігла на зупинку з надією на те, що автобус все ж приїде. Їй одразу так стало дуже спокійно на душі.

Як би ви вчинили на місці Олі?

Julia
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector