– Васю, візьми мене на Великдень додому, візьми мене, синку. Я притулюся десь в куточку, в рот хустку, щоб не кашляти, і пробуду кілька днів в рідному домі, де і стіни лікують. Я тут не витримаю.
– Ви, батьку, як дитина. Тепло вам, чисто, їсти маєте, ще щось з дому привезу, ліки куплю.
– Я не хочу їсти, Вася, я вже рік не був удома, – старий Петро намагається заглянути синові в очі. – Я сам залишився в палаті, всіх забрали додому.
– Ну добре, добре, до свят ще чотири дні … Заберу.
Василь відвернувся до вікна, а зраділий Петро почав ходити по палаті, розповідаючи синові, що йому вже набагато краще. Залишившись наодинці, подивився у вікно. Весна … плакучі верби, які хтось посадив на лікарняному дворі, розпустилися і зазеленіли. Скрізь так тихо.
– Все-таки не всіх забирають рідні на свята, залишаються тяжкохворі і ті, у кого нікого немає. Самотність знову почала огортати Петра і несамовито стискати в грудях. – Як витримати ще чотири дні? Коли приїду додому, відразу піду на цвинтар до Марії. Марія, серце моє розривається при думці, що тебе немає. Легкі хмари пливуть і пливуть синім небом, то накопичуються, то бліднуть, і раптово губляться в нескінченності. Білі покривала на лікарняних ліжках, запах ліків і тиша, яка несамовито пригнічує, знекровлює душу того, хто рветься на рідне подвір’я, де з’явився первоцвіт.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Боже, Боже, поверни мене додому, шумить сосна біля хвіртки і від печалі про мене сивіє Маріїна могила, поверни мене на день-два, а потім роби зі мною, що хочеш, – шепоче Петро, задихаючись від кашлю.
– Вірочка, я привезу тата на свята додому, – Василь благально зазирнув в очі дружини, спробувавши обійняти її за плечі. Віра нервово повела плечем і вивільнилася з обіймів. – Ти знаєш, що твій тато хворий на туберкульоз і може заразити всю сім’ю.
– Але лікар сказав, що він давно не виділяє туберкульозних паличок. Тому не представляє небезпеки для людей, які його оточують.
– Ти віриш лікарям? Я взагалі вже нікому і нічому не вірю. Ці медики тепер нічого не розуміють. Хіба лікар вболіває за нас? Більше хворих – більше грошей. Ти хочеш нас приректи на вічну хворобу і загибель?
Віра замовкла і до вечора не обмовилася з Василем ні словом, а вночі довго плакала, жалібно кажучи, що Василь її не любить. Він притискав дружину до грудей, цілував мокре від сліз обличчя, просив вибачення і ще раз повторював, що нічого з батьком не трапиться, якщо залишиться на свята в лікарні.
У суботу Петро не відходив від вікна. З болем дивився на сонце, яке пересувалося небом, і на листочки, які зав’язувалися в бруньках, на зелені паростки трави, які тяглися до світла, і на красивих молодих лелек, які кружляли високо-високо.
-До вечора ще далеко, ти приїдеш, синку, за мною, приїдеш, Васю. Десь в церкві Плащаницю прибрали. Марія з п’ятниці на суботу завжди всю ніч сиділа біля Плащаниці.
– За що нас, Ісус, розіп’яли? – сказав Петро голосно. – За наші гріхи наші, а не за Твої, бо Ти був безгрішний. Безгрішний, а помер в таких муках, щоб нас, грішних, врятувати. Які нелюдські муки Ти терпів. Пробач мені, що скаржуся, і не залишай мене самого, не залишай мене. Я чув, як лікар казав синові, що дозволяє взяти мене на кілька днів додому, що я вже не заразний.
Сонце почало хилитися до заходу, посилаючи останні промені на молоді крони. Принесли вечерю – молочну кашу, чай і шматочок хліба.
– А вас чому додому не забрали? – літня жінка, яка принесла їжу, співчутливо подивилася на хворого. Не відповів, бо жаль стиснув спазмом горло. Коли вона через деякий час зайшла забрати посуд, то побачила, що він до їжі не доторкнувся. Важко зітхнувши, занесла все на кухню. Петро на мить відчув присутність в палаті своєї померлої дружини Марії. Це відчуття було таке сильне, що він ледь не втратив свідомість. У грудях колотило відчайдушно, світ якось дивно хитнувся, а погляд не міг покинути плакучої верби, яка так сумно опустила вона свої прекрасні квітучі гілки. Притулився гарячою щокою до холодної подушки і так пролежав до ранку, не закривши очей. Місяць заглядав у велике вікно, то ховаючись за хмарами, то виринаючи з-за них, кидав свій холодний відблиск на бліде, змучене хворобою обличчя і на сухі блискучі очі.
Рано вранці на Великдень Василь з Вірою і восьмирічним Романом пішли до церкви. Після Служби Божої хотів їхати в лікарню, але приїхала в гості – рідня Віри. До вечора сиділи всі за багатим святковим столом, вітаючи один одного зі Святом, співали «Христос Воскрес!».
Василь відчув у грудях такий невимовний смуток, не витримав і вийшов на вулицю. У церкві дзвонили на честь свята, а смуток переростав в страшний душевний біль, ятрив серце. Згадав, як колись, саме на Великдень, десятирічним хлопчиком лежав після операції на апендицит в реанімаційному відділенні. До нього нікого з рідних не впускали, але тато весь день простояв під вікном. Він посміхався Васильку крізь сльози, ліпив з пластиліну тварин і показував йому. Лікар відганяв тата від вікна, він відходив, знову повертався і стояв до тих пір, поки Василько не заснув. Прокинувшись на наступний день на світанку, хлопчик знову побачив батька, який заглядав у вікно. До сих пір не знає, де тоді ночував батько …
Провівши гостей, Василь сумно сидів ще близько години, а потім ліг спати. Але заснути не міг. Віра притискалася до нього, цілувала і гаряче шепотіла, що любить його. Вранці, готуючи для батька сумку з їжею, поклала туди смачну ковбасу, дорогі цукерки та кілька найкращих мандаринок. Василь відчував себе таким спустошеним, майже не чув її слів. У лікарні був вражений тишею, що наступила в коридорах. Не став чекати ліфта, побіг по сходах на сьомий поверх.
Батьківське ліжко було порожнє, тільки пружини чорніли, різко контрастуючи з білизною застелених ліжок. Ледве переставляючи важкі ноги, підійшов Василь до чергової медичної сестри. Не чекаючи питання, вона тихо сказала, що ніхто такого не очікував. Обширний інфаркт розірвав серце батька саме на Великдень.
– Робили все можливе, але, на жаль …
І замовкла …
Вас теж зворушила ця історія?
“Не знаю, як розповісти про це дітям, які слова підбирати…” — дружина загиблого Віталія Ковтуновського про втрату чоловіка
Родичі його «поховали», а він, важкопоранений: офіцер розповів про пекельні бої за Херсон
Я була на заробітках у Німеччині 12 років, а коли повернулась додому, донька припинила вважати мене матір’ю
Ніхто у родині не міг уявити, що саме котик бабусі допоможе визначити спадкоємця
Ми з чоловіком знайшли дієвий засіб, який допоможе здихатися від “гостей” на дачі
– Я працювати на дві сім’ї не збираюся, подбай про свою сам. І більше до мене не звертайся.- заявив старший брат
16 доказів того, що Швеція – окремий світ з власними правилами
Зять не прийшов до мене на день народження і навіть не привітав
– Віра не пара для Жені. Вона така м’яка інтелігентна, а він грубий, простий. Що вона в ньому знайшла?
Вам не доведеться бігати за тими, кому призначено бути у вашому житті…
Одного разу вона підслухала розмову тітки з подругою. – Куди я її подіну? Варвара мій хрест
— Їй пощастило, що вона не бачить. Бідна дівчинка
17 випадків, коли природа зіткнулася з цивілізацією і показала свою могутність
Нещодавно я дізналася, що старша сестра переписала своє майно на молодшу, а мене ж залишила без нічого
– Я нічого поганого не зробив. Свою зарплату я віддаю тобі. А в вільний час я вирішив підробляти – це суто мої гроші!
10 фільмів, настільки захоплюючих, що під них навіть їсти не хочеться
16 людей, які хотіли повторити знамениті фото, але випадково створили новий шедевр
А хороші свекрухи все-таки бувають! Ось реальні історії, які зможуть це довести
Нову дружина зятя залишала сліди на підлозі, яку я тільки помила. Свою брудну білизну складала в пральній машині
