– Васю, візьми мене на Великдень додому, візьми мене, синку. Я притулюся десь в куточку, в рот хустку, щоб не кашляти, і пробуду кілька днів в рідному домі, де і стіни лікують. Я тут не витримаю.
– Ви, батьку, як дитина. Тепло вам, чисто, їсти маєте, ще щось з дому привезу, ліки куплю.
– Я не хочу їсти, Вася, я вже рік не був удома, – старий Петро намагається заглянути синові в очі. – Я сам залишився в палаті, всіх забрали додому.
– Ну добре, добре, до свят ще чотири дні … Заберу.
Василь відвернувся до вікна, а зраділий Петро почав ходити по палаті, розповідаючи синові, що йому вже набагато краще. Залишившись наодинці, подивився у вікно. Весна … плакучі верби, які хтось посадив на лікарняному дворі, розпустилися і зазеленіли. Скрізь так тихо.
– Все-таки не всіх забирають рідні на свята, залишаються тяжкохворі і ті, у кого нікого немає. Самотність знову почала огортати Петра і несамовито стискати в грудях. – Як витримати ще чотири дні? Коли приїду додому, відразу піду на цвинтар до Марії. Марія, серце моє розривається при думці, що тебе немає. Легкі хмари пливуть і пливуть синім небом, то накопичуються, то бліднуть, і раптово губляться в нескінченності. Білі покривала на лікарняних ліжках, запах ліків і тиша, яка несамовито пригнічує, знекровлює душу того, хто рветься на рідне подвір’я, де з’явився первоцвіт.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Боже, Боже, поверни мене додому, шумить сосна біля хвіртки і від печалі про мене сивіє Маріїна могила, поверни мене на день-два, а потім роби зі мною, що хочеш, – шепоче Петро, задихаючись від кашлю.
– Вірочка, я привезу тата на свята додому, – Василь благально зазирнув в очі дружини, спробувавши обійняти її за плечі. Віра нервово повела плечем і вивільнилася з обіймів. – Ти знаєш, що твій тато хворий на туберкульоз і може заразити всю сім’ю.
– Але лікар сказав, що він давно не виділяє туберкульозних паличок. Тому не представляє небезпеки для людей, які його оточують.
– Ти віриш лікарям? Я взагалі вже нікому і нічому не вірю. Ці медики тепер нічого не розуміють. Хіба лікар вболіває за нас? Більше хворих – більше грошей. Ти хочеш нас приректи на вічну хворобу і загибель?
Віра замовкла і до вечора не обмовилася з Василем ні словом, а вночі довго плакала, жалібно кажучи, що Василь її не любить. Він притискав дружину до грудей, цілував мокре від сліз обличчя, просив вибачення і ще раз повторював, що нічого з батьком не трапиться, якщо залишиться на свята в лікарні.
У суботу Петро не відходив від вікна. З болем дивився на сонце, яке пересувалося небом, і на листочки, які зав’язувалися в бруньках, на зелені паростки трави, які тяглися до світла, і на красивих молодих лелек, які кружляли високо-високо.
-До вечора ще далеко, ти приїдеш, синку, за мною, приїдеш, Васю. Десь в церкві Плащаницю прибрали. Марія з п’ятниці на суботу завжди всю ніч сиділа біля Плащаниці.
– За що нас, Ісус, розіп’яли? – сказав Петро голосно. – За наші гріхи наші, а не за Твої, бо Ти був безгрішний. Безгрішний, а помер в таких муках, щоб нас, грішних, врятувати. Які нелюдські муки Ти терпів. Пробач мені, що скаржуся, і не залишай мене самого, не залишай мене. Я чув, як лікар казав синові, що дозволяє взяти мене на кілька днів додому, що я вже не заразний.
Сонце почало хилитися до заходу, посилаючи останні промені на молоді крони. Принесли вечерю – молочну кашу, чай і шматочок хліба.
– А вас чому додому не забрали? – літня жінка, яка принесла їжу, співчутливо подивилася на хворого. Не відповів, бо жаль стиснув спазмом горло. Коли вона через деякий час зайшла забрати посуд, то побачила, що він до їжі не доторкнувся. Важко зітхнувши, занесла все на кухню. Петро на мить відчув присутність в палаті своєї померлої дружини Марії. Це відчуття було таке сильне, що він ледь не втратив свідомість. У грудях колотило відчайдушно, світ якось дивно хитнувся, а погляд не міг покинути плакучої верби, яка так сумно опустила вона свої прекрасні квітучі гілки. Притулився гарячою щокою до холодної подушки і так пролежав до ранку, не закривши очей. Місяць заглядав у велике вікно, то ховаючись за хмарами, то виринаючи з-за них, кидав свій холодний відблиск на бліде, змучене хворобою обличчя і на сухі блискучі очі.
Рано вранці на Великдень Василь з Вірою і восьмирічним Романом пішли до церкви. Після Служби Божої хотів їхати в лікарню, але приїхала в гості – рідня Віри. До вечора сиділи всі за багатим святковим столом, вітаючи один одного зі Святом, співали «Христос Воскрес!».
Василь відчув у грудях такий невимовний смуток, не витримав і вийшов на вулицю. У церкві дзвонили на честь свята, а смуток переростав в страшний душевний біль, ятрив серце. Згадав, як колись, саме на Великдень, десятирічним хлопчиком лежав після операції на апендицит в реанімаційному відділенні. До нього нікого з рідних не впускали, але тато весь день простояв під вікном. Він посміхався Васильку крізь сльози, ліпив з пластиліну тварин і показував йому. Лікар відганяв тата від вікна, він відходив, знову повертався і стояв до тих пір, поки Василько не заснув. Прокинувшись на наступний день на світанку, хлопчик знову побачив батька, який заглядав у вікно. До сих пір не знає, де тоді ночував батько …
Провівши гостей, Василь сумно сидів ще близько години, а потім ліг спати. Але заснути не міг. Віра притискалася до нього, цілувала і гаряче шепотіла, що любить його. Вранці, готуючи для батька сумку з їжею, поклала туди смачну ковбасу, дорогі цукерки та кілька найкращих мандаринок. Василь відчував себе таким спустошеним, майже не чув її слів. У лікарні був вражений тишею, що наступила в коридорах. Не став чекати ліфта, побіг по сходах на сьомий поверх.
Батьківське ліжко було порожнє, тільки пружини чорніли, різко контрастуючи з білизною застелених ліжок. Ледве переставляючи важкі ноги, підійшов Василь до чергової медичної сестри. Не чекаючи питання, вона тихо сказала, що ніхто такого не очікував. Обширний інфаркт розірвав серце батька саме на Великдень.
– Робили все можливе, але, на жаль …
І замовкла …
Вас теж зворушила ця історія?
18 маленьких злочинів, за які не покарали через милість злочинця
Унікальна техніка виготовлення півоній. Квіти виходять як живі завдяки звичайній лампочці
У мене хороші стосунки з сусідкою, але мені не подобається те, що вона змушує мене водити її дітей в дитячий садочок
Сосиски в картопляному тісті. Діти їх просто обожнюють!
Секретний рецепт, що зробить шкіру на руках шовковистою
Все своє життя Галина жила лише заради свого сина. І ось така подяка…
Жіночий психологічний тест: перше, що ви побачите на картині художника-сюрреаліста, розкриє особливі риси вашого характеру
Кіт, якого ви виберете, розповість дещо цікаве про ваше внутрішнє “я”!
Ви не знайдете справжнє кохання до тих пір, поки не усвідомите цих 5 речей
5 безцінних уроків, які я засвоїв, люблячи ту, яка не любила мене
Егоїзм в коханні: віддай мені все в обмін на нічого
Свекруха всіх і все контролює. Я не знаю, як мені далі жити: розлучатися чи спробувати пожити разом?
Аліна почала приглядатися і помітила, що у її свекрухи на кухні багато їхніх речей: і губки, і ганчірки, і дерев’яні лопатки
20 фотографій людей, зовнішність яких кардинально змінилася з появою дітей
Як навчитися слухати себе
Сама собі дизайнер: ремонт в однокімнатній квартирі, 38 кв. м
7 чоловічих фраз, які ненавидять жінки
Я вже говорив, що в ці штуки не дуже вірю, але тут готовий заприсягтися – це та сама кепка, що я купив батькові в Копенгагені. Можете мені не вірити, але це так
У нас у дворі жив кіт. Звичайний, безпородний, тільки життя його покидало, як і людей. Колись він втратив частину хвоста – залишився лише короткий обрубок
