Вчора до мене в гості прийшла свекруха. Одразу, як тільки переступила поріг, почала займатися улюбленою справою – критикувати мене. Неуважно та криво прополола грядки, а діти мої школу “на одні трієчки хоча б та й закінчили”. А потім почала довго й нудно нахвалювати свою сусідку пані Марію і як та пригощала її м’ясом річного бройлера. Таке було смачне та соковите, що мені таку страву ніколи не вийде зготувати. Та я не мала чим почастувати свою “дорогеньку маму”, тому та пішла голодна додому. Але зранку на мене чекав неприємний сюрприз – на столі в кухні стояла половина туші бройлера. Правда, сирого.
Його передали зі словами “ну нехай твої дітки хоча б щось смачне поїдять”.
Звісно, що ми так бідно живемо, ледь не жебракуємо, що так будемо радіти цій курці. Тут потрібно поставити злий смайлик, щоб він повністю передав моє відношення до такого “героїчного” вчинку з боку свекрухи.
Та в чому винна ця нещасна курка? Не буду я викидати її геть, шкода. Тому вирішила приготувати на вечерю улюблену сімейну страву – запечену картоплю та м’ясо у горщечках. Всім так смакувало, що чоловік вирішив запитати у пані Марії, де вона купує таку птицю і чи не буде в неї ще такого м’яса.
Я звикла до того, що нас всі сприймають, як бідних та нещасних. Часто нам приносять одяг, який вже давно сусіди не носять, але шкода викидати. Тоді вони й нам його приносять, адже у нас багатодітна родина. Але такі “подарунки” я часто відправляю у піч або ж на ганчірки.
Нам віддають старі меблі, коли у своїх будинках починають ремонт та ставлять нову й дорогу техніку. Минулої зими нам принесли декілька крісел, бо “нам вони до інтер’єру по дизайні не підходять, а вам вони потрібніші, забирайте”. Так що ті стільчики чекають своєї черги, коли підуть нам на дрова у піч.
Нам також приносять старі книги, які вже обмальовані, без сторінок та обкладинок. Що там можна прочитати?
Одного разу принесли дитяче ліжечко, але воно ледь трималося купи! Хиталося, пружини вилізли, матрац порваний та брудний. Чоловік розпиляв то нещасне ліжко та змайстрував з нього маленькі ящики для дітей, щоб мали куди свої іграшки складати. Решта – у піч, вистачило на 3 рази навіть.
Та і сьогоднішнього бройлера принесли замороженого. Та мій терпець увірвався і я спеціально з нього приготувала вечерю.
З одного боку, сумно, що про нас так “піклуються”. Та з іншої сторони ми знаходимо “подарункам” місце у господарстві – гріємо пічку, адже опалюємо будинок дровами.
Тому я завжди намагаюся дивитися з позитивом на такі речі та знаходити вихід з ситуації. Так що ми й далі готові приймати старі меблі. Нехай сусіди думають, що зробили добру справу, а ми не можемо взимку мерзнути від холоду. Адже на таких меблях просто супер розтоплювати піч, одразу стає тепло і вогонь довго не гасне!
Чи потрібно й надалі приймати такі “подарунки” від сусідів? Як би ви вчинили на місці нашої героїні? Які б поради ви їй дали щодо насмішок свекрухи та матеріального становища?
