Досі згадую той вечір та аж мурашки по спині бігають. Я стояла на кухні та готувала для сина вечерю. Зателефонував домофон та я відчинила двері, бо Олег часто полюбляв забути ключі вдома. Навіть не запитала “хто там”, далі продовжила різати овочі для салату й розкладала тарілки на стіл.
Але на порозі стояв Олег та якісь незнайомі люди. Ще й з валізами у руках.
– Доброго вечора, свахо! А ми в гості знайомитися приїхали, привезли вам молоду невістку. Скоро весілля зіграємо та онука бавити будемо – радісно говорила жінка.
А чоловік навіть не роззувся та пішов оглядати квартиру, ніби збирається її купувати:
– Місця для всіх вистачить! От у цій великій кімнаті будуть молодята жити, у кутку там замість телевізора поставимо колиску для онучка. Але собаку треба віддати геть!
У мене була домашня тваринка, пекінес Тяпа. Я взяла його на руки. Ще не вистачало, щоб якісь незнайомі нахаби мого Тяпу забрали!
– А ви хто такі взагалі? Я вас не знаю та додому не запрошувала – дивлюся на сина. Він аж почервонів від сорому та ховав очі.
– Як хто? Родичі. Ось, це Ангеліна, наша доня. Вони з вашим Олегом разом навчається. Треба за весілля домовитися. Ми вже давно на пенсії, їхати до вашого міста годину від села. А я бачу, що у вас хата велика та простора, місця для всіх вистачить! Олег, ану забери цю собаку геть, вона ж може бути скаженою!
Я не витримала. Пустити незнайому дівку додому та зіграти весілля? Дивлюся я на Ангеліну та просто гидко. Видно, що дівчина не доглядає за собою та і батьки такі самі. Порваний одяг, у чоловіка куртка в плямах та чоботи у багнюці. Здається, що вони ніколи не чули про пральний порошок чи хоча б мило.
– Послухайте мене сюди. Я тут господиня! А вас я бачити не хочу. Так що негайно забрали всі свої речі і щоб навіть не сміли наближатися до квартири!
– А ти нас не виженеш! Доня вагітна, не маєш права! Знаю, що він тут прописаний. Так що ми нікуди не підемо! – почала кричати жінка.
Хоча коли я сказала, що викличу зараз поліцію, то миттю зібрали речі та поїхали геть. Чула, як жінка щось бурмотіла собі під носа, мовляв, буде мені мститися.
Я взяла сина за руку та посадила на диван.
– Що це взагалі за цирк? Що за Ангеліна? Хто ці всі люди?
– Просто позустрічалися місяць. Вона дурна, негарна та просто не моя людина. А декілька днів тому принесла мені позитивний тест на вагітність. Каже, що я тато. Але нема куди тікати – треба шукати роботу, а її мама пані Ольга сказала, що ми маємо у тебе жити. Бо вони у селі мають малу хату і там місця для нас нема.
– Ти збожеволів? Яка робота? Тобі залишилося 3 місяці до захисту диплому! Ти ж збирався закордон їхати на навчання!
Я бачила, що синові соромно за такий вчинок. Але нема куди тікати. Сваха ледь не щодня приїжджає до мене без запрошення та господарює тут. Я змінила замки та тепер навіть двері їй не відчиняю. Вирішила піти до суду. Не маю намірів тут терпіти таку нахабу. Нехай самі свою доню з онуком виховують, а мого сина звинувачувати не треба.
Але якби Олег прийшов до мене та у всьому зізнався, я б тільки раділа та впустила дівчину до нас жити. Бажаю сину щастя. Але зараз намагаюся знайти вихід з ситуації та якнайшвидше здихатися таких горе-родичів.
Мама вчинила правильно? Що б ви могли їй порадити? Варто дозволити жити Ангеліні у квартирі?
