Лише недавно я зрозуміла, що мій чоловік – боягуз. Він не готовий відповідати за свої вчинки і пожинати наслідки власних рішень. Саме тому він робить все можливе, щоб зберегти свій спадок.
Річ в тому, що його дід залишив нам квартиру з єдиною умовою: якщо хтось із нас вирішить розлучитися, то житло дістається іншому. Для старого чоловіка найвищою цінністю була сім’я.
Саме він дав прихисток моїй свекрусі з сином, коли їх залишив батько. З того часу дід вирішив, що повинен вберегти своїх членів родини від подібного. Він подбав, щоб той, кого кидають мав страховку і не опинився на вулиці.
Після 10 років спільного життя, мій чоловік поводиться підозріло. Він не говорить прямо про те, що хоче піти. Однак я сама це бачу з його поведінки. Здається, що після того, як наші діти виросли і покинули батьківський дім, у нього відкрилося друге дихання.
Зрештою, переконливим доказом стало те, що моя подруга бачила чоловіка в компанії з іншою жінкою. З її слів між ними були точно не дружні зв’язки. Та незважаючи на це, я не хочу руйнувати свій шлюб. Моє життя є доволі комфортним, тому причин для скандалів я не бачу.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ми з чоловіком вже довгий час живемо кожен сам по собі. На жаль, така проблема з’являється у житті багатьох пар. І ми не стали тим щасливим винятком з правила. Я одразу вирішила, що не буду мішати чоловікові починати все з чистого листа.
Шкода, що він не заслужив такого ставлення. Адже чоловік не хоче просто піти і залишити мені квартиру, яку заповів його дід. На його думку, це несправедливо і він збирається відсудити те, що йому належить по праву.
Поки що він сподівається, що зможе отримати житло повністю. Не знаю, чому він не думає про те, що частина квартира все ж залишиться мені.
Чоловік намагається зробити все можливе, щоб я пішла від нього геть. Він і на показ переписується з коханкою, і її білизну залишає в нашому ліжку, і додому повертається з помадою на сорочці.
Мене ці витівки тільки веселять. А хіба не смішно, що 45-річний чоловік і його молода пасія граються в такі дитячі ігри?
Попри це, мені прикро, що я витратила свою молодість на такого чоловіка. Зараз йому навіть не вистачає сміливості відповідати за свої вчинки.
Та мене їм не зломати. Адже мені нічого втрачати і немає куди податися. Діти виросли, а власного житла я не маю. Доведеться терпіти їхні вибрики до останнього. Зрештою, я думаю, що молода дівчина кине мого чоловіка і він знову приповзе до мене. Але навіщо він мені здався?
А як би ви вчинили в такій ситуації?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
