Вони разом спали на маленькому дитячому ліжечку. І вже ніхто не намагався прогнати цього великого чорного пса. Звичайно, що собаці було не дуже зручно спати на краєчку, але він робив все, щоб малий мій спокійно спати.
Ніхто вже точно не пригадає, звідки взявся цей чотирилапий друг.
Страшна хвороба не давала малюку сил рухатися та говорити. Він постійно нерухомо лежав у своєму ліжечку, ось тільки виднілися невеликі сльози. Всі намагалися завжди розважити його.
Батьки майже ніколи не відходили від дитячого ліжечка, їм було важко визнати той факт, що їх малюк став таким безпорадним та нещасним.
В один із зимових вечорів, повертаючись з роботи, батько помітив велику собаку, яка лежала прямісінько на снігу.
– Ти чому тут лежиш? Йди додому! Тут холодно!
– Тепер у мене немає дому, мій господар помер, а мене вигнали, я став нікому не потрібним.
– І що мені з тобою робити? В мене дома лежить хворий син, і я думаю, всі будуть проти твоєї присутності.
– А ти все-таки спробуй.
– Ну, гаразд.
Тато мав велике та добре серце, він не зміг пройти повз собаку і залишити її на морозі.
Ось так Промінчик оселився в будинку хлопчика. Собака була надзвичайно вихована та мудра. Завжди мило усміхався мамі, клав голову на коліна, готовий був бігати з татом на будь-які пробіжки. Але до малюка його не пускали.
Пройшов деякий час і Промінчик завоював довіру сім’ї, почав все ближче спати біля ліжечка малюка. Він міг лежати поруч годинами.
Одного разу біля хлопчика не було батьків, а йому, напевно, було дуже боляче і він тихенько плакав. Промінчик одразу вистрибнув до нього, поклав свою велику голову на нього і почав облизувати дитину. Хлопчик заснув. Собака ніжно язичком перебирала кожний пальчик малюка і з великою турботою дивилася на нього.
Коли увійшла мама, то вона була вражена. Малюк не плакав, а усміхався від дотиків собаки.
Ніхто не знає точної причини, але ручки малюка почали все частіше рухатися, тепер він міг перебирати своїми маленькими пальчиками. Батьки були неймовірно здивовані. Лікарі постійно повторювали, що малюк назавжди буде прикутий до ліжка.
Промінчик щодня робив свій масаж. Оскільки тепер йому ніхто не забороняв бути поруч з малюком, то він взявся і за личко хлопчика. Малюкові, напевно, було дуже лоскотно, тому він видавав звуки, схожі на сміх. Це справді було чудо. Люди, ніколи не говоріть “ніколи”. Кажіть: все може бути.
Малюк завжди чекав, поки Промінчика приведуть з прогулянки. Та й собака завжди поспішала додому, дуже боялася, що хлопчику буде погано без нього.
Минуло багато місяців. Промінчик не відходив від малюка, завжди міцно притискався до нього. Батьки переживали за сою дитину. А раптом собака випадково зашкодить синові. Але такого не сталося. Собака так могла влягтися в ліжко хлопчика, що всім вистачало місця. З часом малюк все краще міг перебирати пальчиками, самотужки доторкався до шерсті собаки, акуратно його гладив.
Малюк навіть придумав одну гру: він обережно перекладав з ліжка свою іграшку, а Промінчик підіймав її і ставив на груди хлопчику. Той щиро сміявся. І знову кидав її на підлогу. Така гра могла тривати годинами. Ввечері друзі, обійнявшись, засинали.
Через деякий час малий міг самотужки сісти біля подушки. Пес одразу вистрибував і сідав поруч. Малий вгощав його бубликами і гладив велику чорну мордочку.
Лікарі в один голос повторювали, що не можна тримати собаку поруч з малим, адже це небезпечно. Але батьки не зважали більше на такі слова. Вони бачили, що син щасливий і не хотіли його розлучати з собакою.
Ви знаєте, важко в це повірити, але хвороба в хлопчика почала відступати. Він почав говорити, пересуватися по ліжечку, а потім навіть зробив свої перші кроки. І завжди, поруч з ним, був його вірний друг.
І ось, я думаю собі, що собаки – це ангели, які вміють підтримати у скрутні та важкі часи. Інакше не поясниш це чудесне зцілення.
А вам сподобалася історія? Чи вірите ви в чудо?
