Від однієї думки про те, що я скоро стану мамою, мені стає недобре… Що ж тепер робити?

Коли я зустріла Віктора, то вірила – це кохання всього мого життя. Як же я помилялася. 

Після одного року щасливого спільного життя все різко змінилося. Вітя почав себе дуже дивно поводити, кудись зникав щоночі, наші спільні заощадження ніби випаровувалися з шкатулки, та й вигляд у нього був не дуже. 

Спершу подумала, що справа в коханці, але все було іще гірше. З’ясувалося, що він наркоман. 

Я терпіла, намагалася його лікувати, але все марно. В якийсь день просто зібрала речі і пішла без пояснень і виправдань. 

Все було б чудово, якби я не дізналася, що вагітна… Від чоловіка, якого вже встигла зненавидіти. Пішла в клініку, де лікарі повідомили про те, що ніякий аборт мені не світить, можу просто не пережити цю операцію.

Довелося залишити. Тепер я ненавиджу одну лише думку про те, що скоро стану мамою. Оці всі жіночі інстинкти у мене взагалі відсутні. Діти – не моє. 

Але іншого варіанту не було, довелося повідомити цю новину горе-батькові. Обіцяв, що виправиться, стане кращим, кине наркотики. Я повірила. А дарма…..

Поки я виношувала дитину, Віктор робив, що хотів: крав гроші, які я відкладала на аналізи, приходив додому у напівпритомному стані, здається, про мене він і не згадував увесь цей час.

Втекла до матері, тільки от радості ця подія ані їй, ані мені зовсім не принесла. Моя рідна ненька не припиняла повторювати, що я принесла їй у подолі нікому не потрібного байстрюка, а ж у неї іще одна дитина є, синочок, якому вона має приділяти всю увагу і дарувати усю любов. 

Щодня одне й те саме… Нарікання, істерики і звинувачення. Довелося й звідти втекти. Що тепер робити – гадки не маю… Друзі мені в біді не пізналися, тому залишилися я зі своїм горем сам на сам.

Дитину не планую залишати. Народжу і залишу у лікарні. Нехай її всиновить якась хороша сім’я, яка точно зможе її колись полюбити. Я ж взагалі мріяла про те, що у мене ніколи не буде дітей, тому коли в 17 років мені сказали напряму: “Ви безплідна”, – я ані крапельки не засмутилася. 

Хто знав, що в майбутньому на мене чекатиме такий сюрприз. 

Ходила до психолога, хотіла переконатися в тому, що роблю все правильно. На всі вмовляння залишити собі цю дитину відповідаю різко… Не хочу і все. Сподіваюся, про своє рішення я ніколи не пошкодую. 

Чи правильне рішення прийняла героїня?

Фото з відкритих джерел

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

SofiaP
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector