Чомусь в народі побутує така думка, що бути багатодітними батьками дуже важко і всі постійно співчувають чи хочуть їм допомогти.
Може, в мене упереджена думка, але вважаю, що цього робити не потрібно!
Мені є по чому судити. У моєї двоюрідної сестри є 5 п’ятеро дітей, а їй тільки 36 років. Я досі не заміжня, без дітей, а мені 28.
Усі родичі постійно їй допомагали: фінансово і духовно. Все це сприймалося завжди як належне, адже вони багатодітні і в їхньому розумінні їм усі зобов’язані. А особливо ті, хто дітей немає (тобто такі як я). Вона гадає, що у мене своїх витрат не має існувати.
Коли їй віддавали речі зі старших дітей, цілком хороші, не поношені — вона відмовлялась їх брати. Хоча на покупки нового магазинного одягу їй грошей не вистачало.
Зараз уже всі діти шкільного віку, а родичі як допомагали, так і допомагають. Сестра досі сидить вдома, на роботу не ходить.
Минулого Нового року до мене зателефонувала мама і сказала, що вони збирають гроші на новий телефон для Катіного сина. З мене теж попросили певну суму. Я звісно, здивувалась цьому.
Адже сума таки немаленька — третина моєї зарплати!
Я відмовилась, сказавши, що виховувати чужих дітей не розраховувала.
Моя мама теж небагато заробляє. Але Катіна мама її рідна сестра і вона почне ображатись, а мама не хоче напружених стосунків, тому йде на повідку… Так завжди було..
Ну гаразд, захотіли подарувати.. Але цей телефон коштує більше, ніж мій. Людини, яка працює на роботі!
До того ж допомогу Катя сприймає не з подякою, а як належне. Тому й не дуже хочеться навіть старатися для неї.
Вона гадає, що вона мати-героїня, бо народила 5 дітей? А на кого вона розраховувала, коли планувала вагітності? На мене? На державу?…
Не розумію цього… А найбільше мене бісить те, що вони вважають, що я повинна їх забезпечувати, бо не маю своєї сім’ї.
А як ви ставитись до таких матерів?
Фото ілюстративне
