Оля вже звикла до нічних гулянок своєї старшої сестри. Тому вона навіть не зважала на крики і скандали посеред ночі, коли Віка заявлялась до хати в п’яному вигляді. Батьки намагались звернутись до її совісті, та це було марно…
Совість не з’явилась і тоді, коли її виганяли з коледжу. Дівчина цілий рік гуляла в своє задоволення, жила за рахунок батьків. Хоча всім доводила, що вона доросла, адже їй виповнилось 18.
Алек згодом Віку запхнули на платне навчання. Хоч це і було дорого для її сім’ї.
Оля мовчала, вона змирилась з тим, що їй постійно доводилось у чомусь собі відмовляти через Віку. Змирилась з тим, що вони економлять на усьому, чому тільки можна, аби дорогенька сестра змогла отримати хорошу освіту, яка їй зовсім була не потрібна.
Коли Оля закінчувала школу, то їхня сім’я дізналась, що Віка закинула навчання і цього разу. Вона втекла і нікому не сказала, куди подалась.
Молодша сестра сама без проблем вступила на бюджетне місце юридичного факультету. Вона була дуже здібною і відповідальною дівчинкою.
Мама старіла на очах, від переживань за Віку. Вона й не знала, де могла подітись її донька.
На 2 курсі Оля познайомилась з Вадимом, вони зустрічались десь пів року, тоді дівчина привела знайомити його з батьками. Пара повідомила, що після закінчення університету хочуть побратись.
А мама з татом, ніби ожили трохи. Почали відкладати гроші, думати, де святкувати.
Вперше за дуже довгий час Оля отримала увагу від батьків.
Коли до весілля залишалось близько двох місяців додому заявилась старша сестра.
Віка була худа, як тріска. На ній лиця не було. Вона сиділа і плакала. Оля знала, що так думати не можна, але вона шкодувала, зо Віка повернулась. Знову вся увага батьків прикута до неї. А як виявилось пізніше, і не тільки увага.
У Віки ще раніше була алкогольна залежність, зараз же вона прийшла з куди важчою залежністю. Наркотичною. З дому почали пропадати речі. А її руки були усі поколоті. Не важко було скласти 2+2.
– Олю, ми відкладали на твоє весілля, але ти сама бачиш, що робиться з Вікою. Їй потрібна допомога… Ми не можемо її кинути – сказала мама одного дня – Ми вирішили її покласти в клініку, де лікують наркозалежних. Пробач, але від цього залежить її життя.. А весілля.. Можна і пізніше зіграти.
На це Оля нічого не сказала. Вона не могла ображатись. Адже мама мала рацію – якщо Віці не допомогти зараз, то сама вона точно не зупиниться.
Та весілля таки зіграли, батьки Вадима допомогли молодятам влаштувати весілля, яке вони планували спочатку.
Пройшло багато часу, Віка повернулась з клініки. Їй вдалось вилікуватись і вона була цілком нормальною здоровою людиною. Оскільки освіти у неї не було, то вона змогла влаштуватись лиш продавчинею у супермаркет. Там же вона і познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Андрієм. Хлопець теж був простий, як 5 копійок, працював кур’єром. Жили вони у батьків Віки.
У Олі з Вадимо все ж було більш ніж чудово. Вони обидвоє пішли працювати за спеціальністю, мали хорошу роботу. Взяла в іпотеку квартиру і почали жити окремо у власному помешканні.
Цією новиною і прийшли поділитись з батьками. А вон не надто зраділи. Мама сказала, що її сестра теж б хотіла окремо жити, але не може собі цього дозволити.
– Ми вирішили продати свою квартиру, щоб купити їй на околиці двокімнатну. І тоді ще нам на якусь кімнатку вистачить..
Дівчині стало образливо. Знову несправедливість.. Знову старшій сестрі більше дісталось. Та вона і в цей раз ковтнула образу.
Пройшло декілька років. Віка з чоловіком жили у квартирі, купленій батьками. А батьки тіснились в маленькій однушці..
Оля з Вадимом почали задумуватись над дитиною. Планували. Адже були і фінансово забезпечені і здоров’я позволяло.
– Ні, Олю. Давай ви почекаєте з дитиною. Спершу Віка має народити. Вони з Андрієм дуже хочуть, а все ніяк не можуть, не виходить. Проблеми у неї з жіночим здоров’ям. Тому то я і до тебе прийшла. Т казала, що Вадиму зарплату підвищили. Ви б могли відкладати, ми з батьком теж і оплатили б лікуванні Вікусі. Трошки притиснетесь, поекономите, нічого страшного в цьому не має. Сестрі треба допомогти!
– Досить! Скільки можна! – зірвалась Оля – Ви ціле життя мене ставите нижче за неї. Мені набридло! Я сама буду розпоряджатись своїми коштами і ви не будете вказувати мені на що їх витрачати. Останні роки я і так допомагала вам з грошима, а ви їх куди? Правильно, Віці віддавали! Вас не хвилює, що я іпотеку досі оплачую! Та все, більше ви від мене копійки не отримаєте! Хочете допомагати віці, допомагайте, але без мене!
Батьки йшли з квартири доньки, як невмиті. Тато мовчав, а мама бурмотіла собі під ніс щось про невдячну дочку…
Як ви думаєте, хто правий у цій ситуації: дочка чи батьки?
