Він дивився на мене своїми чорними намистинками, і його маленьке тільце передавало мені таку тиху, приємну, муркотливу музику

Збирав я в супермаркеті повний кошик продуктів. Дивлячись на складений список зітхав важко. Ну, не люблю я ходити по магазинах. Мені б по-швиденькому скупитися і додому, а тут … Коротше кажучи, вибору не було. Інакше виникнуть питання у особи жіночої статі, яка написала цей твір на вільну тему, а простіше – список покупок.

Так що, переходячи від стійки до стійки набитих до стелі різними речами, я намагався покласти у візок товар, який найбільш підходить до списку найменувань. І звісно ж не звертав увагу на те, скільки вільного місця в цьому кошику залишилося. Та й навіщо.

Тому, підійшовши до каси і на питання касирки, скільки вам пакетів я задумався і озирнувшись … Озирнувшись, впустив сумку з гаманцем і безліччю всякого необхідного дріб’язку, про існування якого я вдало забув багато років назад.

У моєму кошику сиділо маленьке сіре кошеня і дивилося на мене двома чорненькими намистинками.

– Який ви молодець, сказала касирка і кокетливо мені посміхнулася. Це треба ж таким добрим і лагідним бути, щоб з собою кошеня взяти. І вона знову мені заклично посміхнулася.

Я відкрив рот, щоб все пояснити, але слова застрягли у мене в горлі. Черга позаду шумно захоплювалася мною. А жінки, витягнувши з сумочок телефони, почали фотографувати мене на тлі повного кошика і сірого самозванця.

– Ну гаразд, сказав я тихенько кошеняті. Іди сюди, хитрун, візьму я тебе, візьму. І як ти тут опинився? Начебто я уважно дивився, а котів так і не побачив.

Я відніс кошеня в машину і посадивши на переднє сидіння попросив почекати мене.

Незабаром я з’явився з оплаченими покупками і насилу помістивши їх в багажник, відкрив двері водія, щоб їхати і тут…

І тут до мене підійшла касирка, яка посміхалася мені в магазині:

– Вибачте мені, сказала вона. Я не навмисне. Тобто навмисне, звичайно. Але ви здалися нам дуже хорошою людиною, а наша магазинна кішка народила кошенят. Ось тепер ми їх і прилаштовуємо. Але якщо вам це не треба, то я заберу малюка назад. І вона простягнула руки до кошеняти, яке дуже зручно влаштувалося на передньому правому сидінні.

– Добре, нехай вже буде. Залиште право на слово, відповів я і зніяковів. Скажу вдома, що він був в одній з коробок.

Касирка підстрибнула і радісно пискнувши чмокнула мене в щоку, після чого побігла, стукаючи каблучками, на своє робоче місце.

А я сів за кермо, чомусь перебуваючи в добросердому і чудовому настрої. Може тому, що мене поцілувала молода красуня, а може тому, що на передньому правому сидінні поруч зі мною тихенько бурмотіло маленьке сіре кошеня.

Він дивився на мене своїми чорними намистинками, і його маленьке тільце передавало мені таку тиху, приємну, муркотливу музику.  Я поїхав додому. Все ж одну покупку я зробив не за списком. І мабуть, найголовнішу.

Як би ви вчинили на місці цього чоловіка, теж би забрали кошеня додому?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector