Я сама не повірила б в це, але хвороба хлопчика почала відступати. Він заговорив і потім почав ходити. І весь цей час його чорний друг був з ним

Обійнявшись, вони спали на його маленькому дитячому ліжечку. І вже ніхто не проганяв цього чорного великого пса. Собаці не дуже зручно було спати на краєчку, щоб малюк міг вільно розтягнутися і заснути. Але він зіщулювався до таких розмірів, що це дивувало. Ніхто вже не пам’ятає, звідки взявся цей могутній красивий лабрадор. Всім, здається, що він жив з малюком завжди. Але це було не так.

… Страшна недуга відняла у малюка його рухи і мову. Він нерухомо лежав на ліжку, і тільки солоні слізки текли по його сумному личку. Всі як могли, розважали його. Мама і тато не відходили від нього ні на крок. Вони сумували в душі, що їх улюблений, прекрасний малюк такий безпорадний і нещасний. Ніхто не зміг вивести з безпросвітної печалі хлопчика, важко і безповоротно хворого.

В один із зимових морозних вечорів повертаючись додому, тато помітив біля ганку, чорного пса, який лежав на снігу.

– Іди додому, пес. Ти ж застудишся.

– Я не маю домівки. Мій господар помер. І мене вигнали з квартири.

– Що ж мені робити з тобою, бідолаха. У нас вдома маленький хворий хлопчик, і я думаю, всі будуть проти твоєї присутності.

– А ти все-таки спробуй.

– Ну добре, ризикну.

Тато був доброю людиною, і не зміг в ночі залишити собаку замерзати на вулиці.

Так Промінь оселився в будинку малюка. Він був вихований і дуже мудрий. Він знав, як і з ким треба спілкуватися. Пес мило посміхався мамі, готовий був бігати з татом на будь-які пробіжки. Але до малюка його не пускали. Як ви знаєте, вода камінь точить і Промінчик, поступово завойовуючи любов сім’ї, почав завойовувати місце поруч з ліжечком малюка. Він лежав там годинами, поклавши велику голову на лапи і про щось глибоко задумався.

Одного разу біля дитини не було мами і тата, а він, мабуть, відчував біль і тихенько стогнав, як маленьке безпорадне щеня. Промінчик стрепенувся, поклав голову на ліжко і почав лизати безпорадну руку дитини. Хлопчик затих. Собака перебирав язиком кожен пальчик малюка і з ніжністю торкався своїми губами його ручки.

Коли увійшла мама, то вона була вражена. Малюк посміхався. І тепер Промінчику дозволено було класти свою голову на дитяче ліжко і перебирати губами ручку малюка. І кожен раз малюк починав посміхатися від дотиків собаки.

Ніхто не знає чому, але ручки хлопчика почали потихеньку відтавати і він зміг перебирати пальчиками шерсть собаки. Батьки були вкрай здивовані. Лікарі сказали, що малюк не буде рухатися ніколи. Люди не кажіть же ви, ніколи. Говоріть: все може бути. Промінчик продовжував свій масаж. А так як йому тепер ніхто не заважав, то він взявся за личко малюка. Малюкові, мабуть, було лоскотно, і він видавав звуки, схожі на сміх. Це було диво.

Малюк чекав, коли Промінчика приведуть з прогулянки. Та й собака поспішав додому, ніби боявся, що хлопчик без нього зникне.

Минали тижні і місяці. І ось Промінчик ліз на ліжку і притискався всім тілом до малюка. Батькам було страшно за свою дитину. А раптом собака випадково нашкодить синові. Але такого не сталося. Собака так міг влягтися в ліжко хлопчика, що всім вистачало місця. Малюк тепер все впевненіше перебирав ручками шерсть собаки, і коли його перевертали на бік, він міг його вже обійняти. Щастя пса не було меж. Він щасливо посміхався. Очі друзів світилися радістю.

Малюк придумав гру. Він перекладав з ліжка свою іграшку. А Промінчик піднімав її і обережно клав на груди маляті. Той сміявся. І знову кидав її на підлогу. Так могло тривати годинами. Потім друзі засинали, обійнявшись при цьому. Їх посмішки говорили, що вони бачать хороші сни.

Через якийсь час хлопчика почали садити в подушки. Пес укладався поруч і тикав його носом під руку. Малюк давав йому бублики, і гладив велику чорну морду.

Лікарі, які приходять оглянути малюка, лаяли батьків за таку антисанітарію. Адже дитина хвора, як можна дозволяти собаці лежати на тому ж ліжку, що й син. Але батьки бачили щастя дитини і не могли розлучити його з собакою.

Ви знаєте, я сама не повірила б в це, але хвороба хлопчика почала відступати. Він заговорив і потім почав ходити. І весь цей час його чорний друг був з ним.

І ось я все думаю, адже собаки це ангели, послані до нас на землю. Бо як ще можна пояснити це чудесне зцілення. І як можна зрозуміти, що у простого собаки, таке велике, добре і мудре серце …

Ви змогли б повірити в таке чудо, яке трапилося в цій сім’ї?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector