Він працював далекобійником. Це такі люди знаєте, які все життя проводять у дорозі. І бажання у них всього два – спати і їсти. Таке от життя, пані та панове.
Так він і працював. Ганяв вантажі по всій країні і звик їсти в кафешках на трасі, а ночувати в мотелях, де були стоянки для великовантажних автомобілів. Гроші, знаєте дуже потрібні. Такі справи. Все життя один, щоб дружина і діти краще жили. Ось щоб трохи веселіше було і завів він собі друга. Підібрав з вулиці кошеня рудого кольору з зеленими очима.
А незабаром кошеня перетворилося на розкішного красеня, який став повноправним напарником і далекобійник проводив довгі ночі і тисячі кілометрів зі своїм єдиним другом. В кафе при дорозі вони завжди заходили разом.
Далекобійник ніс рудого кота і поставивши навпроти себе лавочку для дітей, садив його там і замовляв завжди одне і те ж.
– «Мені і йому по два гамбургери, тільки для нього без чипсів і булочки»
Стали вони добре помітною парочкою на трасі і особливими улюбленцями в кафе «Біля дороги», куди дуже любили заїжджати далекобійники і потеревенити про справи свої скорботні.
Ось тільки треба було віддати молодшого сина до коледжу, а значить треба більше грошей і далекобійник почав відключати лічильник. Знаєте, є такий прийом, щоб працювати більше годин і ніхто не покарав.
Більше вантажів, дальша відстань – більше грошей. Звичайна справа.Він і не помітив, як заснув. Заснув за кермом після чотирнадцятої години безперервної гонки. Відкрив очі тільки коли машина падала під укіс. Миттєвий спалах, удар і все. Відкрив очі він в лікарні оточений дітьми, дружиною і родичами і перше його питання було:
– «А де кіт?»
І тоді йому розповіли, що його рудий пухнастик вибрався з розбитої машини і кинувся на дорогу. А там кидався під колеса всіх машин, що їхали повз.
Поки не зупинився один подивитися, чого це кіт так поводиться. І його єдиний друг закричав і повів людей до вантажівки. Ті викликали поліцію, швидку, а поки всі хто їхав, почали витягувати чоловіка. І ось так, тільки завдяки своєму коту він залишився живий.
А де кіт, ніхто не знав. Одні говорили, що він потрапив під колеса машин, а інші, що пішов в ліс. І далекобійник замовк. Він перестав відповідати на питання всіх навколо. А коли його виписали, поїхав туди, де його машина пішла під укіс і цілими днями шукав свого кота. Діти і дружина їздили за ним кожен день і вмовляли повернутися додому. Адже не було ніякого сенсу в цьому. Пропав кіт. Ну що тут поробиш?
А через тиждень почувши про таку справу приїхав його старий друг, теж далекобійник.
Він привіз намет, спальний мішок і багато їжі.
– «Ти не сумнівайся», говорив він. Тут тобі на довго вистачить. Ти роби, як повинен. Як душа велить. Тому що так потрібно.”
Потім він ляснув чоловіка по плечу і поїхав. Гроші, знаєте дуже були потрібні і він теж відключав лічильник. Не судіть, і не судимі будете. Може вам більше пощастило, а вони ось так заробляють на життя.
За днями йшли тижні, а за тижнями місяці. І про далекобійника поступово всі забули. Спершу друзі, потім рідня, а потім і близькі. І життя потекло своєю чергою. А фури з вантажем розсікали простори і самотні люди в кабінах спалювали своє життя, змінюючи його на гроші.
Непогожим осіннім днем в кафе «Біля дороги» як завжди зібралась громада водіїв і веселі офіціантки, перешіптуючись і обслуговуючи їх, прикрашали собою цей сірий день.
Суспільство зібралося, я вам скажу веселе і місць вільних не було.
Двері відчинилися. На порозі стояв мужик в одязі, який давно не знав зміни і прання, і запах від нього вдарив в ніс навіть віддаленому відвідувачеві. Велика, наполовину руда, наполовину сива борода стирчала навсібіч, а з-під безформної шапки вибивалися шматки сивого волосся. Але очі! Його очі люто і радісно блищали! На руках він тримав великого рудого худого кота.
У кафе насупила абсолютна тиша.
Раптом піднос із замовленням випав з рук однієї офіціантки і схопившись руками за обличчя вона скрикнула:
– «Господи, Боже ти мій, це ж він!!!»
Мужик пройшов в центр кафе, несучи на витягнутих руках кота.
Він зупинився перед одним столиком і відвідувачі миттєво схопилися, звільнивши місце. Мужик сів за стіл, а навпроти себе поставив сидіння для дітей і сказав: – «Нам як завжди. Мені і йому по два гамбургери, тільки йому без чипсів і булочки».
Кіт здригнувся від гамору, який лунав в кафе. Всі хто був там кинулися до далекобійника, кричачи щось своє. А старий його друг, який опинився тут, тикав його пальцем в груди і кричав:
– «Ти! Ти! Ти! Ти!» і більше слів у нього не було. А потім він дістав телефон і сфоткав парочку, вийшов на вулицю і довго курив і чомусь плакав. А перед далекобійником і котом навалили величезну купу їжі. Старі друзі діставали гроші скільки у кого було і знімали з себе одяг. Такі вже вони люди – далекобійники.
А рудий худий кіт з подивом дивився на свого напарника, як ніби питав
– «Чого це вони так хвилюються? Все ж добре! Ми разом!”
І чоловік почав знову їздити в рейси. А поруч на сидінні був його кіт. Вони стали національною знаменитістю і той знімок облетів всю країну. А це кафе, де завжди зупинявся далекобійник, перейменували на “Рудий кіт”.
Відвідувачів стало більше і частенько біля входу парочку чекали кореспонденти й фотографи. Далекобійник ніяковів, а рудий товстий кіт охоче позував. І не кажіть мені, що людям не властива вірність. Не кажіть.
Тому що я все одно не повірю. Цей знімок все ще зберігається в моєму телефоні.
Ви б хотіли такого ж вірного друга, як цей рудий кіт?
