Настя закурила сигарету.
– Ох і життя, – думала вона.
На ній була стара джинсова куртка, яка навіювала приємні спогади про нього і їхнє щастя.
– Ти знову мені тут надиміла! Хіба я тобі не казала, що у моєму домі не можна курити? – почала кричати матір.
Натомість донька зробила ще одну затяжку. Ольга Василівнна кипіла від люті.
– Останній раз прошу тебе дотримуватися встановлених правил у моєму домі, – спробувала вона сказати стримано.
– Просиш? Мамо, ти лише вміє наказувати, – дорікнула Настя.
На мить жінці стало соромно.
– Хай буде по-твоєму, – відказала вона.
Настя затушила сигарету і сказала:
– Я ночуватиму на веранді.
– Ти ж застудишся! Ночі у нас холодні, – відказала Ольга Василівна.
– Нічого зі мною не станеться.
– Тоді як хочеш, – знизила плечима матір.
– Завтра зранку я поїду.
– Я тобі сумку склала в дорогу. Там яйця є, тому обережно з ними.
Настя подумала, що їй абсолютно не потрібні ті яйця, але вирішила промовчати.
Вночі розпочалася гроза. Хмари вкрили небо, роздавався грім і палахкотіли блискавки. Проте дівчина насолоджувалася цією стихією. У її пам’яті спливали уривки спогадів. Машина. Дорога. Вона зупинилася і крикнула:
– Виходи!
– Настю, годі тобі! Не починай.
– Виходи кажу тобі!
Вадим спробував обійняти дівчину, але вона ще голосніше кричала:
– Забирайся з моєї машини і з мого життя!
– Настю, але я люблю тебе!
– Не сміши. Мені набридли твої вічні обіцянки. Я втомилася чекати! Ти не любиш нікого, окрім себе самого!
“Моя маленька Настя. Кохана. Сильна. Я знаю, що постійно роблю тобі боляче, але я не можу інакше. Я обіцяв тобі, але порушив своє слово”, – крутилося в голові у Вадима.
Він вийшов з машини і пішов геть. Насті так хотілося його зупинити, але гордість не дала їй це зробити.
Дівчина натиснула педаль газу і поїхала до матері. Вона накинула на себе джинсову куртку, яку забув Вадим і пішла на зустріч з Ольгою Василівною.
Світало.
– Будь обережною на дорозі, – переживала матір.
– Добре.
– Обов’язково подзвони, коли доїдеш.
– Добре.
– На столі твоя сумка з продуктами. Там ще пиріг. Твій улюблений. Поснідаєш в дорозі.
– Добре, мамо.
– Дякую, що допомогла мені все посадити на городі. Сама я б ще довго тут поралася.
– Звертайся ще, коли потрібно.
– А куртку краще зніми, якщо ти вирішила поставити крапку…
Настя проникливо подивилася на матір.
– Давно?
– Що давно?
– Давно ти про нього знаєш?
– Тут не потрібно нічого знати, щоб все зрозуміти. Було кохання, а тепер або ти не любиш, або він…Або просто ви не підходите один одному.
– Справді. Не підходимо…
– То радій, що все так закінчилося. Це краще, ніж та ситуація, в якій опинилася я. Приїхала до батьків з новиною про вагітність, а вони вигнали мене. І батько твій кинув мене. Полюбила…не свого.
Нарешті мати розповіла свою правду.
– Як ти змогла забути його?
– Не змогла. Ти – його копія. Постійно нагадуєш мені…
Настя обійняла матір.
– Головне, не руйнуй чужу сім’ю.
– Не буду.
– Гаразд.
Настя приїхала під свій будинок. Вона почала шукати ключі від під’їзду і зрозуміла, що забула їх в матері. Довелося чекати поки хтось вийде і відчинить двері.
– Будь ласка, притримайте двері! – загукала Настя.
Хлопець з собакою затримався.
– Ви забули ключі?
– Так. Давайте я вас пригощу пирогом на знак подяки. Мене, до речі Настею звати.
– А мене Руслан. Може, перейдемо на ти?
– Я не проти.
Дівчина пригостила собаку і свого сусіда маминим пирогом, а сама рушила у квартиру.
– Джек, що ти думаєш про нашу сусідки? Красива дівчина, правда? Потрібно з нею поближче познайомитися…
А як ви вважаєте, чим може закінчитися таке спонтанне знайомство?
