– Віра не пара для Жені. Вона така м’яка інтелігентна, а він грубий, простий. Що вона в ньому знайшла?

Женя і Віра познайомилися в Пітері. Вона тоді працювала вихователем у дитячому садку, він – звичайний курсант. Грошей було дуже мало, але молоді люди одразу пішли до РАЦСу. Весілля організували скромне.

Фінансово допомогли батьки Жені. Мама і тато Віри давно померли.

Під час свята всі кричали: “Гірко”. Та тільки но закінчувалися тости, гості одразу обговорювали пару. 

– Віра не пара для Жені. Вона така м’яка інтелігентна, а він грубий, простий. Що вона в ньому знайшла?

Дійсно, що могло їх об’єднати? Вони навіть зовні дуже сильно відрізнялися: Женя був високим, під два метри, красивим блакитнооким блондином. Сильний, рухливий, спортивний. Душа будь-якої компанії, веселун і балагур.

Віра була мініатюрною дівчиною – невисокою, крихкою. Не можна було сказати, що вона красива: звичайне обличчя, звичайна фігура. «Ні про що,» – презирливо говорять про таких любителі яскравих жінок. Характером вона володіла м’яким, поступливим, була домосідкою і скромницею.

Різним було у них і освіту. Женя закінчував престижної військове училище і мав непогані перспективи для кар’єри. Віра успіхами в навчанні ніколи не відрізнялася.

Після дев’ятого класу поступила в педагогічне училище, не надто блискуче закінчила його і сама дивувалася, як швидко змогла влаштуватися на роботу – навіть не всім відмінницям це вдалося.

Матеріальне становище теж дуже сильно різнилася. Віра була сиротою, від батьків їй залишилися дві кімнатки в комуналці – і все. Її сім’я ніколи не жила заможно.

Зате мама Жені, недавно овдовіла, була жінкою заможної: у неї була величезна квартира в Москві, стара «професорська» дача з ділянкою лісу і «Волга», що дісталася від чоловіка. Майна у вигляді шуб і коштовностей вона навіть не враховувала – «так, дурниця!»

Ось і виходить – не пара Женька і Вірою, не пара! Ну рік проживуть, ну два. А потім або він зрозуміє, що Віра – не його рівень, або просто відведе хтось понаглей та порешітельней. Добре, якщо діток народити не встигнуть …

Віра і Женя не чули, про що шепочуться їх друзі-подруги або просто не звертали уваги. Вони були щасливі.

А вже коли її відкликала вбік свекруха і сказала: «Дівчинка моя, ти завжди зможеш на мене розраховувати. Я завжди буду на твоєму боці. Мужики самі впораються, а жінкам підтримка потрібна »- Віра мало не розплакалася.

Вона дуже боялася, що мама Жені виявиться зарозумілою дамою і буде проти їхнього шлюбу, але та одразу перейнялася до неї симпатією і в майбутньому від своїх слів ні разу не відступила: в будь-якому конфлікті завжди підтримують не сина, а невістку.

Женя закінчив училище, його розподілили на Північ, кудись під Мурманськ. Там і народилися їхні хлопці з різницею в два роки. Було важко, настали дев’яності, але Женя з Вірою якось викручувалися.

Вірячи навчилася в’язати і це виходило у неї так здорово, що вже досить скоро в речах її виготовлення бігали не тільки їхні сини, а й половина діточок військового містечка.

З дитячими речами було важко, і багато мам просили Віру щось зв’язати. Платили трохи, іноді щось давали на обмін, але Віра і цього була рада, розуміла, що часи зараз такі. Треба потерпіти.

Потім Женю перевели на Далекий Схід. І знову – нова квартира, знову довелося все облаштовувати заново. Діти підросли, і Віра вийшла на роботу. Вона любила дітей, а вони відповідали їй взаємністю.

Любили Віру і батьки: вони слухали, з яким захопленням відгукуються малюки про Вірі Іванівні, з якою гордістю демонструють нові навички і малюнки-вироби власного виготовлення.

Віра і Женя жили мирно, їх рідкісні конфлікти стосувалися, в основному, дрібниць і швидко завершувалися. Однак, і на новому місці, серед товаришів по службі і їх дружин і раніше виникало здивування: що тримає їх разом? Адже вони зовсім не пара!

Кілька разів Женю намагалися відверто спокусити, мало не очах у Віри, але він лише здивовано дивився і акуратно звільнявся з надто відвертих обіймів: «Вибачте, мені треба до дружини».

Доходило до того, що розведені дамочки влаштовували на Женю справжнє полювання і навіть приходили до Віри: «Відпусти ти його! Адже не пара ви! Ну подивися, які ви різні! Адже він живе з тобою і мучиться … »-« Його ніхто мотузкою не прив’язуватися, »- спокійно відповідала Віра і навіть не завжди розповідала чоловікові про ці візити, вважаючи їх неварта уваги.

Вона навіть сцен ревнощів ніколи не влаштовувала, вважаючи це марною справою: якщо він захоче піти, він піде. Хоч зі сценами, хоч без. Але і Женя за всі роки їхнього спільного життя жодного разу не дав приводу для занепокоєння або хоча б підозри: він любив Віру і на інших жінок навіть не дивився.

Перед виходом на пенсію Женю перевели ближче до Москви, і тепер свекруха могла приїжджати до них гості частіше, а не раз на рік. Тільки їй Віра іноді могла поскаржитися на те, що втратила майже всіх своїх подруг.

“І чому? Тому що їм здається, ніби я не своє місце займаю … Що я не пара Жене, що повинна була його «поступитися». Як же так?” – «Перестань, дочка, це просто заздрість! Так буває, »- обіймала її свекруха.

«Бувають свекрухи золоті, а у мене – діамантова,» – не раз думала Віра і в черговий раз думала, як же їй пощастило в житті.

На жаль. Її щастя все-таки закінчилося. Женя вийшов на пенсію і встиг отримати квартиру на сім’ю – а через місяць його не стало: інфаркт. Це було несподівано, адже на серце Женя не скаржився ніколи.

Втрату улюбленого чоловіка Віра пережити не змогла і буквально за рік згоріла від захворювання, яке теж виникло у неї раптово, без всяких передумов.

… Через рік пом’янути Віру було вирішено на кладовищі, а потім посидіти в кафе. Прийшли тільки найближчі – свекруха, дорослі діти зі своїми дружинами і дві шкільні подруги Віри.

На пам’ятнику, на прохання Віри, була їх спільна фотографія з Женею: де вони молоді і веселі. «Який же чудовою парою вони були! І чому ніхто цього раніше не помічав? .. »- зітхнула одна з подруг, а друга лише мовчки кивнула.

А як вам ця історія?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector