Марина не збиралася сходитися з Віктором. Він давно за нею доглядав, вони досить часто зустрічалися, іноді Марина навіть залишалася ночувати у нього в квартирі, але розмови про одруження у них не виникало.
Віктор був старший за дівчину на чотирнадцять років, це не лякало її, але і не підштовхувало до шлюбу. Віктор і сам не поспішав робити Марині пропозицію, мабуть, його все влаштовувало і так.
Марина жила на знімній квартирі, часто переїжджала з місця на місце, і одного разу Віктор сказав їй:
– Якщо хочеш, можеш пожити у мене. Але, чур, тоді прибирання, готування і прання будуть на тобі, а я тільки допомагаю.
Дівчина погодилася, адже вона нічого не втрачала, всі домашні справи їй і для себе доводилося робити, а тепер ще й для Віктора. До того ж гроші на їжу і на побут Віктор виділяв зі своєї кишені, а Марині залишалося тільки собі одяг купувати.
Віктора теж влаштовував такий порядок. Можна було відмовитися від послуг домробітниці і більше не дарувати Марині різні непотрібні подарунки. Нехай сама собі купує. Ким вона там працює? Якийсь секретаркою? Її зарплати повинно вистачити на сукні і косметику, а на пуховик, якщо що, він їй додасть.
Так прожили вони сім років, про весілля Віктор так і не розмовляв, йому не потрібен був шлюб, у нього вже були діти від першої дружини.
Кінець спільної ідилії настав несподівано. Віктор виявив в ящику свого столу документи на іпотеку. Спершу він подумав, що ці папери потрапили до нього в стіл випадково, хіба мало, Марина з роботи принесла, але, коли придивився, то зрозумів, що іпотека взята на ім’я Марини. Ось тут і вибухнув справжній скандал.
– Ах, ти брехлива яка, – обурювався Віктор, висловлюючи нахлинули емоції в очі Марині, – За моєю спиною виплачувала свою іпотеку і навіть не сказала мені про це. Ти ж всі ці роки за мій рахунок жила!
– Ну, Віктор, прости, звичайно, – спокійно відповідала Марина, – Ти не питав про іпотеку. Ти навіть до сих пір не знаєш, де я працюю. Я просто не вважала за потрібне тобі доповідати про свої особисті справи, ми ж не подружжя. Ти сам казав, що тобі подобаються вільні люди і відносини, коли не потрібно один перед одним звітувати.
– Ой, та яка там зарплата може бути у секретарки. Я не здивуюся, якщо дізнаюся, що ти мої гроші на іпотеку витрачала, – презирливо махнув рукою Віктор.
– Ну чому ж, в Газпромі у всіх зарплати пристойні, навіть у охоронців і прибиральниць, – знизала плечима Марина.
– Так ти працюєш в Газпромі ?! – в шоці закричав Віктор.
До вечора Марина вже пакувала свої речі в коробки і збиралася переїжджати.
– Пане Вікторе, ти точно вирішив зі мною розлучитися? Я ж не повернуся, якщо передумаєш, – спокійно сказала на прощання Марина.
– Точно. Іди і не повертайся, шахрайка, – відповів їй Віктор.
Марина в черговий раз знизала плечима і пішла. Вона як раз недавно почала робити ремонт у своїй новій квартирі і, хоч ремонт там ще не був дороблений, і іпотеку жінка ще теж не виплатила, але жити в квартирі вже було можна, і Марина вселилася туди.
Винною вона себе не відчувала, домовленість з Віктором на прання, прибирання і готування вона всі ці роки сумлінно виконувала, про бажання вийти заміж мовчала, тому і про іпотеку могла собі дозволити не говорити своєму співмешканцю.
Вільні стосунки прекрасні, бо не зобов’язують ні до чого.
А як ви ставитеся до вільних стосунків?
