Ми вирішили удочерити дівчинку в кінці 2017 року. Дівчинка була надзвичайно красивою на вигляд, але поведінка її бажала кращого. Адміністрація дитячого будинку пояснювала нам, що цю дівчинку хотіли вже декілька разів удочерити, але в останній момент чомусь відмовлялися, ось ці ситуації так негативно вплинули на неї.
Нам розповідали, що дівчинка дуже впевнена в собі та завжди добивається свого, її енергію просто потрібно вчасно спрямувати у потрібне русло. Нам потрібно було одразу зрозуміти, що адміністрація будинку просто намагається швидше позбутися від цієї дівчинки, але тоді нам було не до цього.
Нам стало її дуже школа. Ми вирішили, що дівчинку потрібно негайно рятувати.
Згодом ми зрозуміли, що у неї немає ніяких лідерських навичок, вона просто полюбляє хамити та грубіянити всім, хто їй щось починає не дозволяти. Мене з чоловіком взагалі не поважає. Ми намагалися виховувати її строго, але ніколи не кричали та не ображали, завжди пояснювали все. Майже кожного дня нам телефонують з дитячого садочку і повторюють, що вона ображає всіх дітей, задирається, кричить на вихователів. Деколи нам здавалося, що вона просто жила весь цей час в якомусь лісі.
Ми звернулися до психолога. Спеціаліст сказав, що це явище тимчасове, згодом все пройде, їй просто важко адаптуватися до навколишнього середовища.
Але цей період затягнувся на довгі місяці і кінця, і краю йому не було видно.
Як тільки почитаєш говорити з нею ласкавими словами, то вона сприймає це за слабкість. Коли вмикаєш “метод батога”, дівчинка стає більш-менш спокійною.
То як себе взагалі з нею поводити?
Неможливо постійно бути злою! Дитина повинна рости в спокійній і люблячій сім’ї.
Може вона привикла жити в дитячому будинку і не хоче принципово бути в сім’ї?
Наше життя зараз нагадує якийсь фільм жахів. Ми постійно скандалимо, кричимо, щось з’ясовуємо.
Знаю гірку історію своєї колеги. Колись вона взяла з дитячого будинку двох дітей. Вони були рідними братом і сестрою. На той час дівчинці виповнилося 10 років, а хлопчикові – 4 роки.
Колись їх батьків позбавили прав, оскільки вони кожного дня безпробудно пили. Колега навіть перевелася на дистанційну роботу, щоб більше часу проводити разом зі своїми дітьми, щороку вони відпочивали на морі, вони відвідували різноманітні гуртки, всебічно розвивалися.
Сьогодні дівчинці – 13, а хлопчику – 7 років.
Дівчинка неймовірно лінива, її взагалі нічого не цікавить. Школу вона відвідувати не хоче, тільки б гуляла цілими днями, інколи приходить пізно вночі, нічого не хоче пояснювати, краде з дому гроші. Зараз моя колега просто божеволіє. Вона не може спокійно жити, постійно нервується.
І що робити? Невже генетика робить своє?
Пройшов рівно рік, як ми з дружиною удочерили Ангеліну. З того моменту наше життя перевернулося з ніг на голову. Ми зрозуміли, що більше не маємо сили з нею впоратися, тому відправили її спочатку на море, а потім одразу в дитячий будинок.
Ми більше не можемо бачитися з нею та спілкуватися. Розірвали договір з причини сімейних непорозумінь.
Важкий досвід для нас обох…
Моя дружина теж не могла впоратися з вихованням прийомної дитини. МИ не думали, що фінал буде настільки гірким для нас.
Коли ми брали Ангеліну в сім’ю, то хотіли віддати їй всю свою любов, ласку. Ми вважали, що жити дитині буде набагато краще в сім’ї, ніж в дитячому будинку. Але чомусь вона почала оцінювати нашу доброту, як прояв слабкості, нічого не цінувала, лише прагнула командувати і сперечатися…
Я не хочу бачити, як моя дружина постійно плаче та нервується, нехай тепер дівчинка знову живе в тому середовищі, до якого звикла.
Тепер ми будемо пожинати плоди наших вчинків. Ми до цього готові. Це набагато краще, ніж обманювати самих себе та прийомну дитину…
А що ви скажете з даного приводу?
