Продовження 1 частини
За місяць до того у двері бабусі хтось постукав. У вічку жінка побачила молоду пару, що з вигляду були цілком пристойними.
– Вам кого? – спитала строгим голосом та.
– Перепрошуємо! Ми нещодавно переїхали сюди. У сусідню квартиру. Але двері випадково зачинилися. І ключі залишились всередині. Можна мій чоловік перелізе через ваш балкон?
– А! Ну добре! Раз таке діло! – і відчинила.
– Добрий день! Вибачте, що потурбували! – перепросив високий мужчина і попрямував на балкон. – Є! Відчинив!
– Ой, не знаю, що б ми без вас робили! Ви так нас виручили! – незнайомка ще раз щиро дякувала бабці.
– Буває! Сподіваюся тепер ви будете більш уважні!
– Обов’язково! І ще раз красно дякую! – жінка зачинила за собою двері, а її добра посмішка миттю зникла.
Через кілька годин у двері бабці знову постукали. То була та сама сусідка. Тепер вона тримала в руках свіжоспечений пиріг і не могла не пригостити ним їхню рятівницю.
Жінки сіли на кухні, розговорилися про своє життя, проблеми й наболілі теми.
– Я дуже хочу дожити до правнуків! – почала бабця. – Але у внучки із цим проблеми! Вона поїде скоро в Німеччину, може там знайдуть причину!
– Та ви що? А скільки їй років?
– Тільки 22. Я у її віці вже третього бавила! То все через екологію!
– І не кажіть! – захоплено слухала її співрозмовниця, не здогадуючись, що баба ніколи не гляділа свою дочку, вона все перекладала на батьків.
Того ж вечора у квартири нових сусідів:
– Чого розсівся! Тобі ще пива сьогодні бракувало! Допомогти не збираєшся? – бурчала Зіна, розкладаючи з коробок їхні речі.
– Та я тільки з роботи повернувся! Дай відпочити нормально!
– Ти сторож! Від чого ти хочеш відпочити? Постійного лежання? – напруга в кімнаті зростала.
– А чого ти причепилася?
– Знайди нормальну роботу! Тобі не соромно, що ми в наші 40 років далі живемо на орендованих квартирах? Он наша сусідка собі шикує, в неї там три кімнати, я бачила!
– Ну і що ти пропонуєш? Жити в неї!
– Молодець! Значить ти ще не настільки пустоголовий, як здаєшся!
– Я нічого не розумію!
– Відберемо в старої хату! Ти її бачив? З неї аж порох сиплеться!, І заживемо, як люди!
– Здуріла? А її внучка прозора?
– Якраз завдяки їй ми отримаємо хату! Стара зізналася, що дівка не може завагітніти. Вдамо, що працюємо в сучасній науково-медичному центрі. Що розробляємо ліки проти безпліддя. І що їх ціна приблизно така ж як її квартира. От обміняємось! Геніально?
– Ти геть з розуму з’їхала! Але за це я тебе і люблю!
Минуло кілька тижнів. Зіна часто заходила до старої, то сіль позичити, то тортиком пригостити. А чоловіка змусила купувати їй продукти, щоб вона остаточно їм довірилась. Через це і внучка рідше стала приходити.
А одного дня вони вирішили діяти.
– Слухайте. Ви якось говорили, що внучка не може завагітніти. Я якраз працюю в медичній лабораторії. Ми розробляємо ліки проти безпліддя.
– Чого ж ти скоріше мені не сказала?
– Та щось вилетіло з голови! Так ось. Можу для неї дістати порцію. Чи може у дівчини вже все налагодилось?
– Ні, я тільки вчора з нею розмовляла. Звичайно візьміть! Чим скоріше, тим краще!
– Добре, я вас зрозуміла. Але річ в тому, що це дуже дорогі ліки!
– Скільки?
Коли Зіна озвучила суму, то стара аж взялася за серце.
– У мене стільки немає! – думала вона.
Та Зіна не збиралася відступати. Вона за кілька хвилин змусила стару погодитись. Запропонувала їй свої збереження в обмін на квартиру і догляд аж до кінця її днів. А через кілька днів стара вже тримала в руках заповітні чудо-ліки. Зіна подрібнила найдешевші вітаміни в порошок і підсунула без жодного докору сумління.
І тут приходить внучка. Каже, що скоро поїде надовго. Бабця одразу ж спохватилась. Висипала все у чай і раділа, що скоро бавитиме правнука чи правнучку. Та раптом:
– Я бачила як ти щось висипала у мій чай! Нічого не поясниш?
– Але ж! Це ти мала випити, а не я!
– Отруїти мене хотіла? Що я тобі зробила? Я жодного разу тобі й слова кривого не сказала. А ти!
– Це були ліки, які допоможуть тобі стати мамою!
– Що? Де їх взяла?
– Роздобула в медичному центрі! Там дуже сучасна лабораторія, все перевірено!
– Боже! Як я могла на тебе так подумати! Вибач! – Ніна впала перед бабцею на коліна і мало не плакала від сорому.
– Дитино, я хочу для тебе тільки добра! Ти єдина, хто в мене є! Ми ж з тобою найрідніші люди!
– Ну все, спокійніше! В тебе ж тиск!
Після цього вони попрощались. Ніна поїхала з чоловіком, а бабця підписала документи про продаж квартири.
Зіна стрибала від щастя, її план спрацював.
– І що тепер? – спитав стурбований чоловік.
– Довге і безтурботне життя!
– Я про стару! Дурепо, ти!
– Переносимо свої речі! Давай збирайся!
Перші кілька днів вони ще ставились до старої, як колись. А потім їхнє відношення різко змінилось. Почали озвучувати свої правила, забороняли виходити з її маленької кімнати. Бабця зрозуміла, як строго ставилася до власної внучки, але не сміла їй жалітися.
– Дзвонили з Німеччини! Твоя внучка і її чоловік розбилися на машині. Прямо як твоя дочка колись! Як тобі збіг? – єхидно брехала Зіна, сподіваючись, що від цієї новини бабця скоріше піде на той світ.
Це справді підкосило її здоров’я. Вона не могла довго залишатися у квартирі, тому сиділа поруч з будинком на лавочці.
На дзвінки Ніни продовжувала відповідати сусідка. Запевняла, що та на неї ображена і не бажає розмовляти.
– Можеш не хвилюватися! Ми про неї дбаємо! Он цілий холодильник вітамінів! – і швидко завершила розмову, але одразу набрала чоловіка. – Слухай сюди! Внучка може щось запідозрити. Нам не можна тут залишатися! Виставляй квартиру на продаж! Треба зробити це якомога швидше!
Ніну справді такий стан речей геть не влаштовував! Лише через місяць її чоловіку дали 4 вихідних поспіль. От вона і попросила його повернутися додому і глянути, як там її бабця.
Коли Ніна підходила до під’їзду, то побачила свою стару, що сиділа на лавці й нерухомо дивилася в землю. Було помітно, як вона схудла, під очима з’явились мішки, навіть колір шкіри змінився.
– Ба, ти чого тут сидиш? Що з тобою? – присіла біля неї Ніна, на її очах виступили сльози.
– Внучко? Мені сказали, що ти померла! Як добре, що ти жива! Боже! Мене обдурили шахраї! – жінка зловилася за серце. – Моя квартира! Боже, що ж тепер робити?
Коли чоловік почув це, то миттю пішов у квартиру. Піднімаючись по сходах, він встиг набрати поліцію. На його подив двері квартири були відчиненими. Зіна якраз показувала квартиру новим покупцям.
– Мужчино, ви напевно помилились квартирою! Чи ви по оголошенню?
– Так! По оголошенню! Я в курсі, що ви продаєте цю квартиру незаконним шляхом, тому допоможу вам дочекати поліцію!
– Яка поліція? Це якесь непорозуміння. – розгубилась жінка. – Ви про що? Я власниця квартири й можу розпоряджатися нею, як завгодно!
– Поговоримо про це в суді!
Зіну та її чоловіка звинуватили у шахрайстві й обох посадили за ґрати. А через два місяці Ніна дізналася, що вагітна!
Бабця поправилась, вона знову могла спокійно жити у своїй квартирі й з нетерпінням чекала на правнука. З того часу їхні стосунки, як ніколи стали близькими й теплими.
Як вам історія?
