Рівно через тиждень добігала кінця моя строкова служба в армії. Я уже сумую за своєю сім’єю, а особливо за дівчиною Настею. Вона інколи приїжджала до мене. Та часу на зустрічі було мало, аби встигнути насолодитись один одним. Тому я з нетерпінням чекав зустрічі.
Вона навчалась на ландшафтного дизайнера у коледжі, паралельно відвідувала курси за спеціальністю, хотіла бути успішною у цій справі.Я підтримував її і знав, що так і буде.
Я довіряв Насті повністю, тому і подумати не міг, що вона здатна так зі мною вчинити.
Завтра я мав повертатись додому. Цілу ніч не міг заснути, так чекав цього дня. Зібрав усі свої речі. Чекав ранку. Тоді пішов на зупинку, мені потрібно було дістатись вокзалу. Підвечір поїздом дібрався до рідного міста. Купив квітів для мами і для коханої. Спершу заїхав до мами, вона обійняла мене міцно, заплакала від щастя і відпустила до Насті. Вона розуміла, що я вже не маю терпіння.
По дорозі купив ще їй улюблених солодощів і покручував можливі варіанти нашої зустрічі. Уявляв як міцно вона мене обійме, як ніжно поцілує… Квартиру я хотів відкрити власним ключем, адже ми вже жили якийсь час разом. Та він не підходив. Я почав стукати, а двері мені відчинив якийсь незнайомий хлопець у моєму халаті.
– Ти що за один?
Я був не в собі від гніву. Залетів у вітальню. Там сиділа Настя у кріслі. Побачивши мене вона підскочила, почала виправдовуватись, що я не так щось зрозумів.
– То так ти на мене чекала? – запитав я у неї.
А у відповідь тиша..
Я навіть не став забирати свої речі. Залишив квіти та солодощі на столі і вийшов звідти.
Емоції в мені бушували. Я був сердитий і опечалений одночасно. Моє серце просто розривалось на дрібні шматочки. Я не міг повірити у те, що побачив.
Я вирішив не іти додому, а прогулятись парком, трохи охолонути. Сів на лавочку поруч з дівчиною у квітастій сукні.
– У тебе щось трапилось? – спитала вона.
– Що б там не було, не переживай. Головне, щоб рідні були живі і здорові, а з рештою впораєшся. Мене от хлопець кинув. Сказав, що нам не потрібно більше зустрічатись. Наші почуття вже згасли.
З Олею ми розговорились і просиділи так цілий вечір. Вона неймовірна дівчина. Це мій подарунок долі.
Я шкодував лиш, що раніше не був з нею знайомий, а стільки часу витратив на непотрібну людину. Хоча, можливо, так і мало бути? Так я мав усвідомити цінність людей, які знаходяться поруч?
А ви вважаєте хлопець повинен був мати такий урок у стосунках з Настею?
