Багато років тому, коли ми були ще зовсім дітьми, молодша сестра Люди не давала нам спокою. Вона постійно хвостиком ходила за дівчиною, дратуючи її подруг. Ми ніяк не могли збагнути, для чого нам потрібна була та дитина, яка тільки заважала нам жити своє (як ми тоді вважали) доросле життя.
Ми часто підмовляли Люду проти її сестри. Не скупилися на нісенітниці та образи. Завжди були проти того, аби коліжанка брала сестру із собою на танці, в кіно чи просто на прогулянку. Ми втомилися від молодшої сестри Людки.
Дров у вогнище підкидав той факт, що ми й самі мали молодших братів і сестер, але не аж ніяк не впливало на життя за межами дому.
Втім, Люда наші погляди не розділяла. Вона воліла сама залишитися вдома, а не відправити туди Таню, щоб сходити кудись з нами.
Тому ми дуже сильно здивувалися, коли дізналися, що, закінчивши школу, старша сестра одразу вийшла заміж і покинула молодшу. Може, була в тому і доля наших старань, а, може, Люда й сама вже втомилася бути нянькою для Тані. Втім, знаємо одне, з батьківського дому наша подруга втекла одразу, як тільки отримала таку можливість.
Тоді я особисто не приділила надмірної уваги тому факту, що Людмила переклала всі обов’язки на Таню. Тепер остання стала доглядальницею для матері з епілепсією та батька-п’янчуги.
І тільки згодом мені вдалося усвідомити, наскільки ж сильними бувають дитячі образи, що тягнуться за тобою ще з дитинства. І наскільки жорстокою може бути помста за втрачену юність.
Після заміжжя Люда зникла. Ніби такої ніколи й не існувало. Про неї ніхто й слова не чув: як вона там, з ким, чи все гаразд – нічого взагалі. Дівчина неначе навмисне давала всім про себе забути. І йдеться не лише про подруг чи знайомих, а й про рідню.
Я намагалася розкопати бодай щось. Все ж таки ми дитинство разом провели. Вдалося рознюхати, що дівчина живе з чоловіком у власній квартирі, десь біля школи, в якій працює обранець. О, пан вчитель – це вже непогано. А сама займається перевозом та продажем товарів з Польщі. На долю зараз наче не жаліється.
Якщо життя Людки цікавило всіх, то про долю Тані не згадував ніхто. Хоча вона була просто під нашими носами.
Нещодавно минуло 30 років, як ми всі закінчили школу. Було чимало зустрічей випускників, але довгожданої Люди там так і не було. Згодом будь-які новини про неї перестала чути і я.
Але якось у мої двері постукала Таня.
Я очікувала побачити перед собою зморену і знесилену дівчину. Але дуже здивувалася, помітивши протилежне. За цей час Тетяна стала красивою та самодостатньою жінкою. Ніколи й не сказав би, у якій сім’ї їй довелося жити.
Я запросила знайому в дім. Зробила чаю і ми проговорила майже 5 годин поспіль. Згадати було що.
Врешті-решт цікавість взяла гору і я запитала, як там Людка. Була переконана, що сестри підтримують хоча б якесь спілкування.
– Я про неї давно не чула. Не знаю зовсім нічого. І знати не хочу.- якось ображено відмахнулася Таня.
– А що таке? Чому?
Мені кортіло дізнатися, чим це Людка, яка все дитинство присвятила вихованню молодшої сестри, так не вгодила останній.
Виявилося, що Люда тільки й чекала здобути середньої освіти, щоб чкурнути з дому. І, як тільки така нагода випала, втекла одразу ж. Тоді Тані довелося закинути навчання. Згодом вона закінчила швейний технікум. Хоча сама завжди мріяла стати вчителькою.
Паралельно доводилося дивитися за батьками. А вони виявилися ще тим клопотом. Чого тільки були варті п’яні дибоші батька. А про хворобу матері взагалі мовчу. Тані довелося забути про особисте життя. Часу на такі дурниці не було.
Спокійніше, як би грубо це не звучало, дівчині стало після смерті рідних. Легше фізично. Спочатку пішов зі світу батько, а за ним через декілька років – мати. Коли про це дізналася Люда, про яку досі ніхто нічого не чув, то раптом з’явилася у рідному домі і почала вимагати частину майна.
Тані діватися було нікуди. Їй довелося продати житло і орендувати невеличку кімнатку на окраїні міста. Дівчина ніяк не могла зрозуміти, для чого її сестра все це затіяла? У Людки був власний бізнес, достатньо грошей, власна квартира. Чого ще бажати? А в Тані, як не крути, тільки батьківське майно і залишалося. Більше ні гроша за душею.
Довго жінка терпіла. Все відкладала плани на майбутнє. А тоді не витримала. Збагнула, що їй уже четвертий десяток наступає на п’яти, і народила сина. Щоб було кому в старості склянку води подати.
Чому заміж не вийшла? Бажання їй відбивали спогади з дитинства. Аж надто травматичними виявилися ті. Тому чоловік не входив у плани Тані. Дівчина мала житло роботу, дитину – предостатньо. А все інше кануло в лету.
Я вислухала. Подумала. І запитала, чому ж вона із сестрою помиритися досі не спробувала? Невже до смерті заклятим ворогом Люді залишитися хоче?
– Кілька років тому я сильно захворіла. Не могла навіть дивитися за дитиною. Довелося віддати одній із подруг, доки сама лежала в лікарні. Знайома знала про мою старшу сестру і вирішила її знайти. Думала, що зробить мені цим краще. Виявилося, що Люда за кордоном. Приїхати не могла і не збиралася. Казала, що може грошей вислати на ліки або на мої похорони. Оце і все.
Зараз Тані виповнилося 47. Вона проживає життя ,яке їй вдалося зліпити за пів віку з того, що залишилося після зламаного дитинства. Не краща ситуація і в Людмили. Дивно тільки, що обидві сестри, яким довелося пережити одні і ті ж травми, зараз борються з минулим порізно. Вони були б куди сильнішими, якби об’єдналися. Але щось все ж таки тримало їх на відстані одна від одної. Гордість? Образи?
Знаю, що Люда і досі зла на Таню за втрачену юність. і за те, що матір любила ту більше. Так, ніби дитина і справді була винна у безвідповідальності власних батьків.
Не збагну тільки, чому з роками до них ніяк не приходить мудрість та просвітління. Чому так важко зробити перший крок і попросити пробачення, навіть якщо перепрошувати немає за що? Друзі, знайомі і навіть чоловіки – це все поняття тимчасові. Ти ніколи не знаєш, як усе складеться. А ось різна кров… Вона тече у венах… Гени із себе не витреш.
Не хочу, щоб усі думали, ніби я засуджую сестер. А тим більше стою на стороні однієї з них.
Прагну тільки звернутися до батьків, які навмисне або через неуважність часом ділять свою батьківську любов не зовсім порівно. Ніколи не обділяйте своїх час. Немає значення, хто із них більший і заслужив більше або хто менший і йому потрібно максимум уваги. Ви підете, а ваші помилки залишаться. Це відгукнеться дітям у дорослому житті, у кращому випадку просто зчинивши між ними розбрат. А в гіршому замість людей, споріднених кров’ю, ви отримаєте запеклих ворогів.
Чи любите Ви своїх дітей порівну?
Що ще слід робити, щоб уникнути розбрату між дітьми?
