Клавдія Михайлівна жила в селі, все життя вона працювала ветеринаром. Її будинок знаходився на околиці лісу, доводилося лікувати і лісових жителів, то зайченя, то птицю з перебитим крилом. Навіть зараз, коли вона була на пенсії, люди все одно приходили до неї за допомогою для своїх вихованців.
Дочка і зять Клавдії Михайлівни проживали разом з нею, відносини між родичами були хороші. Частенько Клавдія Михайлівна ходила в ліс одна, а телефон залишала вдома, за що дочка її лаяла.
У лісі пенсіонерка знала усі стежки, тільки на дальню ділянку лісу вона ніколи не ходила. Як говорили обізнані люди, там «лісовик водиться», так само говорили, що грибів і ягід там надзвичайно багато.
В той день жінка пішла по гриби вранці і збиралася через пару годин повернутися, але її планам не судилося збутися. Вона взяла велику корзину, зав’язала мотузкою, щоб легше було нести на спині і пішла в ліс, телефон як завжди залишила вдома. Вона не помітила, як опинилася на далекій ділянці лісу, грибів назбирала і вирішила повертатися, повернула назад, і як їй здавалося, пішла до будинку. Скільки вона бродила, Клавдія не знала, але дорогу знайти не могла, їстівні припаси, що брала з собою, практично закінчилися.
Почало холоднішати, Клавдія Михайлівна сіла біля дерева, перший раз їй захотілося заплакати і посварити себе за свою самовпевненість. Вона змахнула сльози і підняла голову, на неї дивилися два блискучих ока.
Вовк, – промайнуло в голові у жінки. Вона взяла палицю, яка лежала поруч і почала поволі вставати. Вовк не виявляв агресії, він дивився прямо на жінку, а потім повернувся і пішов в інший бік, знову зупинився і подивився на Клавдію Михайлівну. Жінка все життя працювала з тваринами, тому відразу зрозуміла, що це вовчиця, і воно щось від неї хоче.
Жінка, підхопивши кошик, пішла за звіром. Вони вийшли на галявину і жінка побачила яму, на дні якої лежало вовченя. Напевно для молодого чоловіка зістрибнути в яму і дістати тварину, було б не проблема, але не для жінки у віці, – подумала Клавдія. Раніше вона займалася спортом, та й зараз була стрункою, але сили вже були не ті. Вона озирнулась і побачила пеньок, зав’язала його мотузкою, яку зняла з кошика, іншим кінцем мотузки зав’язала дерево і обережно почала опускати пеньок на дно ями. Потім спустилася сама і дістала вовченя.
Вовчиця тільки цього і чекала, вона підхопила дитинча і втекла в гущавину. Клавдія важко дихаючи вилізла по мотузці з ями і лягла на землю. А колись по канату піднімалася легко, – з усмішкою подумала пенсіонерка. Вже сутеніло, страху не було, тільки втома давила на Клавдію.
Раптом кущі заворушилися і вовчиця знову вибігла на галявину і вичікувально дивилася на жінку. Що, ще кого дістати, вибач, сил уже немає, – посміхнулася Клавдія. Вона вже зрозуміла, що тварина хоче від неї. Клавдія піднялася, з жалем подивилася на кошик, який нести не було сил, махнула рукою і пішла за вовчицею.
Вовчиця періодично зупинялася і дивилася на жінку. Через деякий час Клавдія Михайлівна побачила огорожу, а потім зрозуміла, що перед нею її село. Сльози полилися з очей жінки, вона обернулася, подивилася на рятівницю і прошепотіла: «Дякую».
Коли вона прийшла додому, дочка заплакавши, кинулася обіймати матір і лаяти одночасно. Як з’ясувалося на її пошуки до вечора пішло все село, продовжити збиралися на наступний день з ранку. Після цього випадку Клавдія Михайлівна далеко від будинку не йшла, більше з вовчицею вона не зустрічалася.
Довгий час жителі села приходили до Клавдії Михайлівні, щоб послухати дивовижну історію про рятівницю з лісу.
Вам доводилося чути схожі історії?
