Після нашого походу в мене горіла п’ята точка, а Вовку всього обсипало і пару пальців розпухло.
– Алергія, – сказала бабця. – Ще б. Як мінімум, три кілограми цукерок злопали на двох. Щоб вас пронос замучив, і очі на лоб повилазили. Це ж треба дорватися так до шоколаду. Дід, бери мотик у сусіда і їдь за лікаркою. Треба ще й пальці подивитися у цього хулігана. Не дай бог перелом або тріщина. Краще б у вас попа тріснула.
Я, звичайно, спробував напроситися з дідом. Мені дуже подобалося кататися в колисці. Одягнеш шолом на голову, натягнеш брезент і уявляєш, як ніби в винищувачі летиш. Але дід сказав, що він не винищувач і пішов до сусіда. Краще б він узяв мене з собою …
Вовка лежав в бабиній кімнаті на ліжку і хворів. Ну як хворів? Крім пальців у нього нічого не боліло. Хіба що весь обсипаний був. Я теж пам’ятаю, як в дитинстві мене обсипало червоними плямами, і я ходив весь у зелених цятках.
– У тебе очі не лізуть на лоб ще? – цікавився я у Вовки.
– Ні, – відповів Вовка. – Але щось боліти вже починають.
– А проносу ще немає? – я так думав, що мені це не загрожує, раз мене не обсипало, а ось за Вовку побоювався.
Бабця пішла до сусідки на годинку, сподіваючись, що за цей час, ми не спалимо дім і не полетимо в космос. Тому що якщо спалимо будинок, то вона нам в зад вугілля з вогню напхає, а за космос вона менше переживає, тому що ідіотів туди не пускають. Вугілля в дупу нам не хотілося, а в космос ми не збиралися.
Я вирішив, що поки дід поїхав за лікаркою, може трапитися біда. Наскільки я міг припускати, дідові з бабою на нас в основному наплювати. І якщо хтось із нас здохне, їм стане легше. Тому, я прийняв єдине правильне рішення, лікувати Вовку самому. Я дістав із серванта аптечку, взяв звідти вату, бинт і зеленку.
Мої дії здавалися мені логічними. Зеленкою я збирався замазати плями, бинтом зав’язати очі, щоб до приїзду лікарки не повилазили, а ватою закрити попу, щоб в разі проносу він не заляпав бабине ліжко. Вовку мої плани збентежили, але я йому аргументовано пояснив:
– Бинт для того, щоб очі не вилізли, вата від проносу, а зеленка від алергії. Все по науці.
Насамперед я набив труси ватою. Мені здалося мало, і я додав марлі. Потім замотав бинтом очі. Залишилося замазати алергію. Я взяв ватку і почав зафарбовувати плями.
Через 10 хвилин я втомився. Плям було багато і дуже дрібних. Я прийняв розумне рішення, взяти і просто зафарбувати, не страждаючи з кожною окремо. Через кілька хвилин справа була зроблена. Вовка стояв і обсихав …
У дворі почувся тріск мотоцикла. «Лікарка приїхала», зрозумів я і задоволений собою сів чекати, уявляючи, як вона здивуватися і скаже:
– «Мені власне лікувати то вже немає чого. Все основне лікування вже проведено, залишається хіба що пальці оглянути».
Двері відчинилися і увійшла лікарка разом з бабою. Я вирішив дочекатися своєї слави в залі і, вийшовши з кімнати, сів на лавку.
– Це що у тебе з руками? – з підозрою запитала бабця, затримавшись біля мене, але відповідь їй почути не судилося. Лікарка зайшла до Вовки в кімнату …
З криком: «Мамо рідна!» Щось впало на підлогу. Бабка підозріло глянула на мене і побігла в кімнату.
– Ах ти, педіатр саморобний! – бабка вискочила з кімнати і побігла на кухню.
Я обережно заглянув в кімнату і побачив лежачу на підлозі лікарку. «Недарма», подумав я. Бабка влетіла в кімнату з рушником і склянкою води. Почала бризкати на лікарку і обмахувати її рушником. Слабкий голос всередині підказував, що щось не так, але поки не наполягав. Лікарка відкрила очі і запитала, вказуючи на Вовку:
– Що це з ним?
Тут бабка, мабуть, згадала про мене, тому що вона подивилася по сторонах і її погляд зупинився на мухобійці. Вона простягла за нею руку, і ласкаво дивлячись на мене, сказала:
– Іди сюди, мій хороший. Гіппократ ти.
Мені здалися її слова трохи награним, і я позадкував назад. Потім внутрішній голос скомандував – біжи! І я побіг. Побіг що було сил, з гуркотом відчинивши вхідні двері. З гуркотом буквально, тому що в цей час дід намагався зайти в будинок, несучи в оберемку здорову пляшку, замість тієї, яку розбив в коморі. Він її купив попутно в селі, коли забирав лікарку. Я так зрозумів, що бутель впав і розбився. Тому що, коли я вже біг вниз по сходах до вулиці, дід матюкався і не міг зрозуміти, що це було …
Коли лікарка увійшла в кімнату, перед нею стояла зелена істота з величезною дупою і забинтованими очима. Побачене видовище її, безсумнівно, шокувало і вона, втративши свідомість, впала на підлогу. Бабка, яка вбігла слідом, була все-таки більш загартованою і підготовленою в моральному плані, хоч і не лікар. Тому вона особливо не здивувалася, а побігла по воду, рятувати лікарку. Я ж, як мінімум годину відсиджувався за стосом. Дід у дворі кричав, що відірве мені ноги і вставить замість них дрова, що б я вже ніколи не зміг бігати. А ще краще, він купить новий бутель і законсервує мене в ньому.
У Вовки підтвердилася алергія і забій пальців, нічого страшного, по суті. Очі не вилізли і проносу не було. Єдиний неприємний момент, так це те, що він ще довго ходив зеленим, світліючи день за днем.
Мене ж не били. Дід сказав, що, швидше за все з мене вже ніколи нічого не виб’єш. Ненароком можуть останні мізки вилетіти і тоді батьки мене точно не заберуть, а бабці з дідом без мізків я дарма не здався. Але мене на тиждень замкнули в кімнаті, під домашній арешт, щоб хоч тиждень вони змогли б від мене відпочити. Ну ось, таким чином, весь наступний тиждень мало б нічого не відбуватися. Але ключове словосполучення тут – мало б …
Які смішні історії траплялися з вашими дітьми, коли ви залишали їх бабусям та дідусям?
