Трапилася ця історія з давнім другом мого батька. Колись він їздив на заробітки до іншого міста, де й познайомився з дядьком Андрієм. Спілкувалися вони майже два роки, а потім тато повернувся додому. З того часу минуло десятиліття й нещодавно, дядько Андрій повідомив, що приїде до нашого міста у справах. От вони й вирішили зустрітися, згадати минуле…
Під час зустрічі, тато помітив, що у його товариша нема двох пальців й запитання вилетіло само собою:
– А що з пальцями трапилося?
– Ой, розкажу – не повіриш!
– Ти ж мене знаєш, я тобі цілком довіряю. Хіба коли було інакше?
– Ну добре. Взагалі, вперше комусь розповідаю цю історію. Але, будь ласка, не подумай, що я божевільний, – попередив дядько Андрій.
Отож, через декілька років після того, як ти поїхав, до нас у село приїхав один заможний чоловік. Він вирішив побудувати у нас справжню імперію: відкрив ферму, завів велику рогату худобу та малих тварин. Закупив трактори та комбайни. Люди почали в нього працювати. Чоловік він був не дуже добрий, але зарплати не шкодував, тому люди просто терпіли.
І ось почала в нього худоба зникати. Люди казали, що це вовки. Та й, мабуть, дійсно так, адже місцеві часто знаходили в лісі кістки. От він і назначив полювання на вовків. Хто скільки голів принесе, тому і зарплату вищу дадуть. А мені гроші тоді потрібні були, тому я з чоловіками швидко погодився на цю авантюру. Ми, бувало, навіть на команди ділилися й змагалися між собою.
От одного разу пішли на полювання. Застрелили вже трьох й вирішили трохи сісти, перепочити. А поряд з нами була невелика печера з каміння. Звідти вовк вибіг й почав гарчати. Дивно це трохи було, адже вони зазвичай тікають, а тут прямо кидається на нас. Я довго не думав, взяв в руки рушницю й стрільнув прямо у голову. Вовк повалився на сніг, а я радісно сказав:
– А ось і четвертий.
Поїли й пішли далі полювати. Туші зразу за собою не тягали, лишали на місці, а потім поверталися по слідах й збирали. Того дня ми застрелили ще двох й вже поверталися додому, коли я побачив біля туші четвертого трьох маленьких вовчат. Вони смоктали молоко з грудей вовка і тоді я усвідомив, що вбив їх матір.
В той самий час, пролунав вистріл. Мій товариш вбив маленьких вовчат одним пострілом.
– Цікаво, а малі теж рахуються?
Я кинувся до дітей та почав кричати:
– Для чого ти це зробив?! Це ж діти! Вони такі ж діти, як і в тебе вдома! Господи! Ти вбив невинних дітей…
Я накинувся на них та почав їх бити. Звичайно, вони мене схопили, аби я трохи заспокоївся, а потім кинули й зі словами, що я геть божевільний, пішли додому. Я ще довго плакав над тілами маленьких вовчат, а потім вирішив їх поховати. Молив мене пробачити, а коли почало темніти, пішов додому.
З того часу, я більше не ходив на полювання на вовків. Минуло декілька років, ферма занепала й грошей у нас майже не було. Вирішив я піти якогось зайчика, а як пощастить, навіть оленя вполювати. Хоч якийсь шматок м’яса.
Цілісінький день ходив, а нікого так і не знайшов. Вже хотів додому повертатися, як раптом снігова буря почалася. Далі витягнутої руки не бачив нічого. Розумів, що якщо додому не потраплю, то просто замерзну в цьому снігу. Так ходив декілька годин й зрозумів, що взагалі не знаю де я. Сил вже більше не було і я впав прямо на сніг. Тільки місяць світив на мене. А я розумів, що ось-ось життя перерветься. Тіла вже майже не відчував й тут, я побачив ту саму вовчицю з вовчатами.
– Я заслужив. Забирайте мене, – сказав я і заплющив очі.
Через певний час вони розвернулись й пішли на невеличку гору. Найцікавіше, що я зовсім не чув їх й навіть не бачив слідів. А потім, звідти на мене почала насуватися зграя вовків. Захищатися в мене просто не було сил, тому я змирився з тим, що зараз вони просто розірвуть мене на шматки. Я вже чекав, коли настане початок кінця, але один з них підійшов до мене, виліз на груди та ліг. Решта вчинила так само. Вони почали зігрівати мене своїм теплом й через деякий час я почав знову відчувати своє тіло. Прокинувся я зранку, а поруч було багато слідів вовків. Я не знаю, чому вони вирішили мене врятувати, та й в історію цю дуже важко повірити… Єдине, що пальці в мене обморозились, довелося ампутувати. Тепер я точно нікого ними не підстрелю…
Ви б повірили у таку історію?
