– Бабуся, чому він продовжує стукати? – пожалівся Васька, вмощуючись на лежанці.
– Мабуть, попереджає про хуртовину, – відказала старенька, визираючи у вікно.
Пухнастий кіт ліниво потягнувся і повільно вийшов за двері. Він попрямував до свого таємного ходу, який знаходився в сінях позаду скрині.
– І чого ти тарабаниш? – поглянув своїми блискучими очима кіт.
– Відчуваю, що якісь негаразди наближаються, Рудий, – сказав старенький дідусь з сивою густою бородою.
– І діти перелякані, – ніби відповідає йому кіт своїм поглядом.
– Не мене їм потрібно боятися. Рудий, може ти поглянеш, що на вулиці робиться?
Кіт неохоче вийшов на двір, де навколо панувала люта зима і морози.
Зараз ззовні дуже тривожно. Ночі довгі та темні. Сонце ледве світить. З укриттів виходить нечисть, яка грабує комори людей.
– І що там? – одразу кинув домовик, як тільки побачив повернення Рудого.
– Сніг, – обтрусив кіт свої лапки. – Дорогою сюди прямує якась жінка. Можливо, захоче переночувати.
– Ох, – заметушився домовик.
Він замкнувся в кут і витягнув невеликий ніж.
– Я впізнав цей ніж. Він належить діду Микиті. Він же п’ять разів просив повернути його. Не личить так робити, – з докором поглянув Рудий.
– Я ще з ним не награвся, – буркнув домовик.
У цей момент в сіни зайшла баба Марія. Вона хотіла зачерпнути води, але налякалася незрозумілої тіні. Деякий час вона придивлялася до темних кутів, але нічого там не виявила, тому повернулася в дім.
Тим часом відкрилася брама. Незнайома жінка зайшла на подвір’я і розбудила собаку, який почав голосно лаяти.
Домовик запхав ніж в шпарину над дверима. Рудий спостерігав за всім, сидячи на скрині.
Стара вже хотіла переступити поріг дому, але щось змусило її зупинитися. Вона косо подивилася на двері, прошепотіла під носа кілька слів і пішла геть. Сніг миттю засипав її сліди.
– На нас чекає безсонна ніч, – зрештою сказав домовик до пухнастого кота.
Однак на спині кота шерсть стояла дибки. Рудий відчував, що незнайомка досі знаходиться поблизу їхнього дому.
– Мені потрібно добратися до печі. Можеш всіх наших зібрати у вітальні? – звернувся дідуган до кота.
У руках домовика була в’язка трав.
– І як я повинен це зробити?
– Хіба це вперше?
– Ох, дістанеться мені. У винагороду я принаймні отримую трохи сметани?
– Отримаєш, – погодився старий.
Кіт попросився всередину дому. Господиня впустила його. Вже за мить пролунав гуркіт. Рудий перевернув посуд, щоб усі збіглися у вітальню.
Домовик скористався цим моментом і прочитав заклинання біля печі. Потім він кинув туди свої трави, які мали відігнати злих духів.
Справу зроблено. Тільки кіт перетворився на поганого шкідника.
Домовик почекав, коли Рудий знову чкурне в сіни, а тоді закрив двері.
– І що ти там наробив? – поцікавився старий.
– Тарілки перекинув, – спокійно муркнув кіт.
– Дякую за допомогу, – відказав домовик.
Прийшла ніч. В домі запанувала тиша. Всі заснули. З вулиці лише дочувалася собача лайка.
– Напевно хтось все ж впустив стару у свою хату, – засумував домовик, наливаючи сметану в котячу миску.
Чи сподобалася вам ця історія?
