Володимир Лавренюк із позивним “Барні” останній свій подих зробив під час охорони Бахмуту. Ціною власного життя Володимир врятував 80 побратимів під шаленим вогнем переважаючих сил супротивника.
Володимир успішно закінчив факультет фізичного виховання та спорту Житомирського державного університету імені Івана Франка, а потім виконав необхідні кваліфікаційні вимоги для кандидата у майстри спорту на Кубку України зі спортивного лижного туризму.
У лютому 2022 року “Барні” пішов добровольцем до житомирської ТРО, а вже через місяць став частиною ЗСУ.
Свій військовий шлях Володимир розпочинав у найбільш гарячих точках: Донецька та Луганська області. Там він був командиром 2 роти батальйону “Поліська Січ”.
Як розповідав сам “Барні” на радіо НВ, на фронті можна було зустріти абсолютно всіх: “Тут тобі і меблярі, і ті, хто мали мільйонні контракти у цивільному житті. Ці люди покинули все, щоб приїхати у військкомат та стати на захист України. Багато молодих хлопців, які були на момент вторгнення за кордоном, покинули роботу із зарплатою 3500–4000 євро і приїхали сюди обороняти свою землю”.
Та на війну Володимир закликав дивитись чесно. Зізнавався, що наші військові теж бувають різними: “Були у взводі і ті, що не розуміли, нащо вони тут знаходяться, і ті, що мали слабкість до алкоголю. Не знаю, як таких могли відбирати до нас, але з ними доводилось боротись”.
Та попри все у взводі “Барні” завжди були дисципліна та відданість. Тримаючи оборону, він та його хлопці залишалися до останнього на позиціях під Попасною, забезпечуючи відхід побратимів до безпечної зони на відстані 30 км. Зараз і самої Попасної практично не існує…
Володимир ділився, що на сході росіяни були краще підготованими, ніж на півночі України, тому і боротись з ними там було набагато важче:
“Вони вигребли сповна на Київщині та Чернігівщині і втекли звідти, а на Луганському напрямку заходять вже більше регулярні війська, контрактники, найманці, “вагнер”, чеченці. Там уже бійці, які вміють воювати. Але нічого, теж вигрібають”, – ще влітку розповідав Лавренюк.
На рахунку “Барні” є і бої за Лисичанськ. Він казав, що деокуповувати міста в Луганській області дуже складно, бо там занадто довго активно працювала російська пропаганда, населення вже звикло до іншої долі. Та оптимізму хлопець не втрачав і вірив в успіх: “Нічого, буде трохи важче, але ми впораємось із цим”.
Володимир отримав контузію та легке поранення на позиціях біля Мідної Руди, але попри це не захотів затримуватись на лікуванні, а вже через два дні повернувся до своїх бійців.
“Вони йдуть за ним, бо він завжди думає про особовий склад. Йому лиш 24, але всі його слухають, без питань!» – згадують його близькі.
Так сталось і у Веселій Долині, що поблизу Бахмута. Сили противника значно переважали, тому “Барні” прийняв надважливе рішення: вивести особовий склад будь-якою ціною.
Тоді бойовики з ПВК “Вагнер” перейшли соняшникове поле та захопили позиції роти Володимира. Коли настала ніч, рота пішла в контрнаступ та вдало відбила свої позиції.
Коли противник розпочав ще один наступ, Володимира викликали до командного пункту батальйону: “Вивести людей з таких позицій неможливо”, – повідомили йому там. Але “Барні” знав, що він має вчинити правильно: “Якщо я зараз не поїду до своїх людей, то вони всі загинуть. Або їх візьмуть у полон, а там теж смерть. Іншого вибору в мене немає”.
Рішення було прийнято. 80 військовослужбовців Володимир вивів у безпечне місце, врятувавши життя кожному із них. Саме тому хлопці і досі згадують: “Якби не Барні, то нас би вже не було”.
Коли ж молодого чоловіка запитували, що мотивує його боротись, він відповідав: “Я знаю, що мене вдома чекають батьки та кохана дівчина. І я себе мотивую так, що мені потрібно якнайшвидше закінчити цю війну, щоб повернутися додому живим, цілим, у морально і духовно “тверезому” стані – таким, яким я був. Звичайно, зміни в поведінці є, але я мотивую себе тим, що вдома на мене чекають”.
На жаль, додому повернутись Володимир так і не зміг. 8 лютого родина отримала звістку про смерть Героя на Донеччині.
“Світла пам’ять, як шкода, що війна забрала такого, як ти, найкращого. Люблю тебе всім серцем”, – написала наречена захисника, Оксана Сладковська.
«Барні» – воїн, якого пам’ятатимуть за сміливі вчинки та відважні рішення. Тепер йому навіки 25.
Родина загиблого просить вшанувати пам’ять та підписати офіційну петицію щодо посмертного присвоєння звання Героя України Лавренюку Володимиру Володимировичу, командиру 2 роти батальйону «Поліська Січ».
Для цього знайдіть петицію на офіційному сайті за номером №22/181300-еп
