Я досить пізно вийшла заміж. На той момент мені було 35 років. Чоловіка обрала за принципом “перший кращий”. Через страх залишитися самотньою і постійний тиск з боку родичів, я прийняла пропозицію без зайвих роздумів.
У шлюбі я прожила 8 років. Для мене це нестерпний період. За цей час чоловік разом зі своєю матір’ю мені достатньо надокучив.
Зараз я жалію, що погодила одружитися зі своїм співробітником. Він у свої 38 також хотів побудувати сім’ю, як і я. Зі мною в нього склалися перші серйозні стосунки. Я дивувалася, чому він досі самотній, адже тепер чоловіків розбирають як гарячі пиріжки.
А він був доволі серйозним, порядним і вродливим. Лише згодом я зрозуміла, в чому криється підступ. Однак було надто пізно. Дорога назад лякала, адже я могла більше нікого і не зустріти.
Річ в тім, що мій чоловік піддавався постійному впливу своєї матусі. Він – єдиний син, якому свекруха буквально присвятила своє життя. Вона досі до дорослого чоловіка ставиться, як до маленького хлопчика. А що було, коли син захотів жити окремо від материної спідниці!
Свекруха наполягала на тому, щоб ми з чоловіком переїхали у її двокімнатну квартиру після весілля. Однак я була проти цього рішення. Мені довелося навести сотні аргументів чоловікові, щоб він зрозумів, що повноцінної сім’ї в таких умовах не буде. Нам потрібен особистий простір, де я зможу господарювати і виховувати дитину.
Зрештою, він погодився переїхати і взяти кредит на квартиру. Спочатку його матір засуджувала мене за такий вчинок, але після народження онука все ж зрозуміла, що надмірний дитячий гамір не для неї. А після першої дитини незабаром на світ з’явилася друга.
Оскільки я зосередилася на материнстві, то пропускала повз усі недоліки чоловіка. Мені було достатньо того, що він здатен нас фінансово утримувати. Та коли діти підросли і я вийшла з декрету, то почала дедалі частіше думати про те, навіщо мені стосунки з таким чоловіком?
Насправді мені набридло постійно чути докори зі сторони чоловіка, мовляв, його матір готує по-іншому, прибирає по-іншому і дбає про нього набагато більше.
Щороку Святвечір чоловік проводить разом зі своєю матір’ю. Я це свято зустрічаю з дітьми. На його думку, мене можна в цей вечір залишити саму, а матір – ні…
Зараз я стою на роздоріжжі: з одного боку, я більше не залежу від чоловіка і можу почати жити у своє задоволення, а з іншого – не хочеться виганяти батька своїх дітей. Як правильно вчинити в такій ситуації? Адже кредит за квартиру ми виплатили, тому я можу сказати чоловікові, щоб він залишався у своєї матері і більше не приходив.
А як би ви вчинили на місці жінки?
