Вперше цей вечір вирізнявся від усіх інших, до яких звикла Мирослава. Вона прийшла з роботи і не здіймала сварки, як то було зазвичай.
Жінка гордо почала збирати свої речі, нікому нічого не пояснювала, адже знайшла собі іншого чоловіка.
Після того Микола ще не один десяток раз почув, як йому говорили:
– Ти винен, ось тому і пішла від тебе Мирослава.
Та чоловік і гадки не мав про те, що він робив не правильно, адже не почував себе якось не комфортно три роки без будь-якої роботи чи підробітків. Йому було приємно щодня лежати на диванчику, пити пиво та переглядати останні новини в інтернеті, а ще він полюбляв зустрічі з друзями, або їздити на полювання.
Він не вбачав у чомусь свою провину і постійно казав, що Мирослава йому зрадила.
А жінка, насправді, просто втомилася від того, що все на її плечах. Жодного разу вона не повечеряла відразу після того, як прийшла з роботи, адже чоловік навіть картоплі почистити не хотів, бо казав, що це суто жіноча робота, а чоловікові не місце на кухні, ще й за плитою.
Посуд він теж ніколи не пив, Микола лиш вмів говорити таке:
– І що ж смачненького я сьогодні скоштую? Що ти приготуєш, Миросю?
Мирослава мужньо терпіла цю поведінку, адже вірила, що чоловік відпочине і почне змінюватися. Вона старалася пояснити те, що так не можна і те, що вона жінка, котра хоче почуватися захищеною, знати, що є стабільність та впевненість, проте цього дня вона чекала надто довго і наважилася на те, аби піти з дому.
Абсолютно всі оговорювали цю ситуацію:
Всі їх знайомі говорили:
– Вона не розумно вчинила, адже Микола такий хороший чоловік. Жодного разу не чули, аби він їй робив якесь зауваження, чи може жалівся на неї, надто він хороший для неї чи що.
Усі бачили лише те, які вони є на “людях”, бо Мирослава ніколи не дорікала на свого чоловіка при інших, навіть рідним нічого не говорила, бо не хотіла виносити сміття з будинку.
Так, вона почала зраджувати, адже хотіла елементарного жіночого щастя. Вона хотіла бути бажаною, коханою, почуватися в безпеці, а цього їй не давав Микола.
Тай сам Микола ніколи не цікавився чому Мирослава десь затримується, чому вже почала часто не ночувати вдома, адже він мав своє заняття, а що там жінка – то річ другорядна. Він навіть не хотів її з роботи зустріти, коли було дуже темно і страшно на вулиці.
Чомусь, всі думали, що у всьому винна жінка. Чомусь, на жаль, всі люблять у всіх гріхах звинувачувати – жінку.
Може, варто, зануритися у справу глибше? Може не потрібно довіряти людським чуткам і розібратися у справі, якщо дійсно так важливо знати істину. Ніколи не спішіть осуджувати, коли не знаєте суті.
Кожна жінка обожнює увагу, якщо вона отримує те, що робить її щасливою, то чи буде вона шукати інших чоловіків? Чи будуть вони для неї цікаві?
У всього є свої межі, береги, кінці – називайте це як вам зручніше.
Саме тому, Мирослава терпіла три роки. Вона проявила свою мужність та силу диху, коли без сварок та скандалів покинула дім.
Вона просто хоче щастя і розпочати все заново. Невже це заслуговує осуду?
А як би ви вчинили на місці Мирослави?
