На той момент я була розлучена уже зі своїм чоловіком. Ми давно жили “заради дітей”. Та коли вони виросли, я вирішила більше себе не мучити.
Сумно, звичайно, було. Тоді дочка мені порадила на сайті знайомств зареєструватись. Я могла себе чимось зайняти.
Я була не дуже впевненим користувачем комп’ютера. Але мало помалу почала вивчати цю всю тему. Мені дуже це сподобалось.
Багато чоловіків мені писало, я мала з кого вибирати. Засмучувало, що в кінцевому результаті доведеться когось одного вибрати.
Такі слова мені красиві писали. І я дурна, наївна, думала, що якщо вони так пишуть, то і справді так думають.
Я уже наважилась на перше побачення. Готувалась і чекала з хвилювання і радістю. З чоловіком ми домовились зустрітись на автобусній зупинці. Приходжу, дивлюсь, – і правда стоїть. Солідно одягнений, дівчат, щоправда, поглядом проводжав, що проходили повз нього.
Ну підійшла до нього, а він сказав, що хотів бачити молоду красиву жінку, а не якусь тітку. Розвернувся і пішов. Він навіть не зрозумів, наскільки сильно принизив мене.
Як виявилось, він щось наплутав, і думав, що мені 28, а на 48. Варто уточнити, що йому було 62. Шукав собі молоденьку дівчинку.
Наступний кандидат не вразив уже мене. Якийсь плюгавий старий, зовсім не такий яким показував себе у переписці.
Потім ще був один, який вийшов з тюрми. І ще один, який жив з мамою і слухав її у всьому.
Загалом, не щастило мені потрапити на нормального мужика.
Я вже розчарувалась у цій затії, шукати знайомства через інтернет. Прийшла додому після чергового провального побачення, видалила усе з комп’ютера: і програми, і переписки. Та ввечері мені звідкись прийшло ще одне повідомлення. Написано так стримано, я б навіть сказала строго. Я вже не хотіла відповідати. Але потім чи то від злості, чи то від розчарування відписала.
Я хотіла влаштувати побачення з ним, чисто з помсти. Тобто, як вони зі мною, так і я з ними. Писала йому різні дурниці, жарти. І отримувала, на диво, мудрі відповіді. Чим більше ми спілкувались, тим більше переписка затягувала.
Коли прийшов день зустрічі, я дуже хвилювалась. Боялась знову розчаруватись.
Петро виявився нижчий за мене зростом, худий, скромно одягнений, але ми глянули один на одного і зрозуміли – ми повинні бути разом!
І от ми вже чотири роки живемо в одній квартирі. Він підтримує мене, а я його. Нам зовсім не сумно.
З прикрістю задумуюсь, якби не він, я би сиділа тут сама і жаліла себе бідну, нещасну, нікому непотрібно. Я ж могла і не відповісти на той його лист!
Тож і ви, не розчаровуйтесь, а йдіть до переможного кінця. У всьому, до чого б не бралися!
А як ви ставитесь до інтернет-знайомств? Сиділи на таких сайтах?
