Не раджу нікому купувати будиночок біля моря. Особливо, якщо у вас багато родичів, які бажають відпочити там. Безкоштовно. Адже як це так – брати гроші з рідних людей за відпочинок? Сором та й годі!
Борис 20 років гарував заради мрії всього життя. Економив навіть на транспорті – ходив пішки на роботу. Рахував кожну копійку заради будиночка на березі моря. Дружина Алла такою підтримувала чоловіка. Мовляв, разом легше йти до мрії. Та і син Василь, коли виріс та влаштувався на роботу, також час від часу допомагав. Але першими у чергу на відпочинок були родичі. Хоча багато хто казав Борі, що то дурна ідея, яка не має права на життя.
-Борю? Привіт! Сто років не бачилися! Не запросиш у гості на декілька днів? – одного разу сказав двоюрідний брат. Останній раз вони бачилися на дні народжені якогось родича, коли ще до школи ходили.
Та у чоловіка було добре серце. Дозволив приїхати з дружиною та малими дітьми в гості. Все-таки море, сонце, пляж. Є невеличкий садок та город – мрія Алли також здійснилася.
-Борю, я чула, що ти там дачу якусь купив чи хату біля моря. Тут така справа, моя племінниця мріє хоч разу побувати на морі, набридло влітку в місті жити, тут ніяких розваг. Ще й повітря таке брудне, сам знаєш, яка тут екологія. Не пустиш її на декілька днів пожити, нехай дівчина відпочине собі перед навчанням – сказала сестра Жанна.
Чоловік з радістю погодився. Та дівчина приїхала не сама, а з компанією друзів. Гуляли день та ніч, не давали пари спокійно спати. Та не хотіли нічого їм казати – юність, нехай насолоджуються таким чудовим моментом.
І так день за днем. Будиночок був невеликий, тому Борис з Аллою віддавали свою спальну, а самі тіснилися у маленькій кімнатці на розкладачці. Здавалося б, родина приїхала погостювати, що тут такого? Та замість сімейних посиденьок на пару чекало справжнє пекло. То діти повиривають улюблені квіти Алли, то почнуть у собаку каміння кидати. А батьки говорять тільки одне – ну це ж дітки, вони не розуміють, хочуть так погратися. Хоча самі родичі жили безкоштовно, але совість, здається, не купили при народженні. Мова не йде про те, що чашку після себе не помили. Могли “випадково” розбити тарілку та навіть не заплатити за неї. Або взяти без дозволу рушник дружини чи матрац чоловіка – вони ж у гостях, тут все можна.
Такий бізнес був неприбутковим, тому Борис вирішив неподалік викупити приміщення та зробити власний магазин. Працював і директором, і продавцем та і покупців було вдосталь. Адже у багатьох місцевих були власні дачі з садами та городами, а чоловік якраз продавав саджанці, садові інструменти та багато різного. Думав, що магазин допоможе відбити ті вкладення у будинок.
Та поступово родичі нахабніли з кожним днем. Сприймали Аллу, як кухарку.
– Ну, що ти сьогодні нам на сніданок приготувала? Ми такі голодні, що аж цілого слона готові з’їсти! – запитала сестра Бориса у господині, коли та готувала сніданок.
Одного дня терпіння Бориса дало велику тріщину.
– Дістав весь цей цирк! Мій будиночок – мої правила. Це не благодійний центр відпочинку для родичів, а бізнес! Я його збудував – я буду встановлювати тут правила!
Жінка підтримала повністю ініціативу чоловіка, адже саму дратували такі “гості”.
– Привіт, брате! Вибач, що так пізно телефону – почули зі слухавки подружжя. На годиннику тоді була 1 ночі. – Я тут телефоную до тебе з терміновим проханням. Ну ми ж родичі, а не чужі люди. У тебе будиночок в липні буде вільний? Хотіли заздалегідь попередити, що хочемо приїхати.
Борис від такого нахабства аж з ліжка піднявся. Надворі січень місяць, який будиночок?
Не витримав та відмовив у пропозиції. Та брат навіть не попрощався, а просто кинув трубку.
Потім подзвонила сестра та попросила знову пустити племінницю на відпочинок з друзями. Хоча та компанія розбила вікно та поламали диван. Та коли чоловік сказав ціну та згадав про збитки, які ніхто й досі не оплатив, голос сестри змінився:
– Ти що, збожеволів? Це моя племінниця. Тобі гроші дорожчі за родину? Та подавися ти ними, більше ноги нашої не буде у твоєму будиночку!
Мама Бориса намагалася з ним поговорити. Їй було неприємно, що син вирішив так вчинити.
– Ну це ж родина, синку. Можливо, ти зміниш свою думку? Ну це чужі люди.
– Мамо, чужі люди будуть себе поводити краще за рідню. Звісно, так вигідно жити, бо ми ж сім’я. Але ніхто не допоміг мені тоді, а тільки насміхалися з мене. Казали, що то дурна ідея і нехай я краще знайду щось нормальне у цьому житті.
Одного разу до матері приїхали в гості її сестра з дітьми. Пили каву на кухні та і почали розмовляти за Бориса.
-Та твій син такий гордий став, немов пан. Хотів гроші з нас взяти за те, що ми два тижні хотіли пожити. Думає тільки про те, як на таких, як ми бізнес зробити – дорікає жінка
Тоді вже й мати не витримала.
– А хтось йому допоміг будувати той будиночок? Та він майже 20 років збирав гроші, а ти знаєш, яка у нього зарплата маленька. Ще з дитинства мріяв про власний куточок біля моря. А ви йому таких збитків наробили. Досі гроші не хочете віддати. Вам не соромно?
Відтоді Борис та Алла стали позором родини. Адже хіба таке можливо – брати гроші з рідних людей? Постійно перемивали їм кісточки та жалілися на них. А ті перестали брати слухавку та реагувати на прохання погостювати.
Але ніхто не допоміг тоді чоловіку. Всі тільки насміхалися з нього та не вірили у мрію. Здається, що з такою ріднею й ворогів не треба.
Борис вчинив правильно у такій ситуації? Чи підтримуєте ви рішення чоловіка?
