Все життя ми з чоловіком важко гарували, аби дати нашим дітям усе найкраще. Ми ніколи не були багатою сім’єю, але й не бідували.
Ми жили в селі.
Син наш, Дмитро був мовчазним, спокійним, йому важко було заводити знайомства, на відміну від старшої сестри Олени. Та балакала так, що усе село могла зібрати. Була душею компанії.
Чомусь я постійно думала, що донька залишить зі мною, а син піде за зятя в іншу родину. Тому підсвідомо більше тягнулась до Оленки. І чоловіка так налаштовувала.
Коли діти виросли, Дмитро таки одружився і пішов жити до дружини. Ми думали, що стане легше.
Хоч і дочка теж багато грошей забирала. Вона саме вчилася в університеті, жила в гуртожитку. Це все потрібно було оплачувати. Та я не зважала, головне, щоб в неї доля хороша була і заміж вдало вийшла.
Дмитро з невісткою уже онука мені першого подарували, та я щастя і радості від цього сильно не відчувала, за Олену більше переживала.
Теща з тестем добре прийняли нашого сина, попри е, що самі мали ще трьох дітей. Він був для них як рідний. Вони жили за декілька вулиць від нас, та бачились ми дуже рідко. Лиш тепер я розумію, що на той час я взагалі не думала за сина.
А Олена надумала їхати в Польщу тим часом з подругами. Казала, що лише там бачить своє щасливе майбутнє. Моєї думки вона не враховувала. А я дуже була розчароване, адже я постійно гадала, що і вона хоче жити поруч з батьками.
Олена живе тепер там і досі. Вийшла заміж і повертатись не збирається. На весілля нас навіть не запросила. І потім в гості жодного разу, хо я і натякала, що була б рада запрошенню. Всупереч тому, що уже немолода і здоров’я слабке. Та я б хотіла побачити, як живе моя донька.
А Олена все віджартовувавсь. Казала, що далека дорога це вже не для мене.
Вона пообіцяла, що на ці різдвяні свята приїде з чоловіком до нас у село, знайомитись.
Та слова свого вона не стримала, навіть не попередила. Тиждень після свят зателефонувала і сказала, що їм довелось їхати до родичів чоловіка, бо вони їх би не зрозуміли. Я на неї не ображалась, нехай робить як знає. Якщо для неї так краще…
Просто, люди, в цей момент я усвідомила, що жила неправильно! Я присвятила усю себе лише доньці, а про сина забула. І ще й чоловіка так намовила.
Ми навіть освіти гідної Дмитру не дали, бо вкладали все у доньку, від якої тепер віддяки нема. І мені соромно це визнавати. Увесь цей час я жила як в тумані з думками лише про Олену.
Та добре, що я хоч зараз оговталась. Краще пізно, ніж ніколи.
Я накупила подарунків і подзвонила до сина, спитала чи можна прийти в гості. Мені не відмовили.
Невістка моя дуже добра людина: і нагодувала, і чаєм напоїла. І батьки її теж хороші. Я щаслива, що мій син потрапив у таку сім’ю. З внучатами нарешті погралась. Вони й не знали, як їхня друга бабця виглядає.
Я запросила їх і до себе в гості. Вони були раді запрошенню. Прийшли всі разом. І вперше за довгий часу нашому домі було так тепло і радісно.
Ми з чоловіком подумали і вирішили віддати гроші, які збирали доньці на весілля, синові. Він їх заслужив більше. Я впевнена він використає їх з розумом.
Я щаслива, що Бог дав мені зрозуміти, як я помилялась. І тепер наш син завжди поруч з нами.
А у вас бувало так, що ви тягнулись до однієї дитини більше, ніж до іншої?
